Москва прагне стати одним із центрів світового спорту. А Київ?
Згадаємо, що у Москві вже є найсучасніший суперстадіон в Лужниках, перебудований із колишнього стотисячника імені Леніна. Там вже навіть фінал одного із єврокубків встигли провести. Має російська столиця і тенісний турнір найвищої категорії, якого не мають ні Берлін, ні Мадрид. Не вистачало ще елітних автоперегонів. І вони, судячи з усього, там будуть. Люди, що цікавляться автоспортом, знають чим саме привертають увагу організаторів «королівських перегонів» екзотичні країни. Насамперед у недорозвинутих до передових стандартів Євросоюзу країнах є можливість повномасштабної реклами тютюнових компаній, які є спонсорами автоперегонів. Окрім цього, країна, що спромоглася збудувати сучасний автодром, безперечно вважатиметься перспективною для західних товарів, «просувати» які з купою грошей приїдуть агенти найпотужніших багатонаціональних корпорацій, так само «зав’язаних» на змагання «Формули». Окрім цього, суперзмагання мають привернути до Москви десятки, а може, і сотні тисяч заможних глядачів із багатої Європи, про що мріяв незабутній Остап Бендер, викладаючи у провінції бізнес-план Нью-Васюків.
Хто дуже хоче, той досягне поставленої мети. Не виключено, що через нашу територію, а не через Білорусь, поїдуть до північної столиці ті самі сотні тисяч багатих іноземців. Поїдуть до країни, де губернатори і мери є справді губернаторами і мерами, а не називають себе так для солідності. Що це нам може принести? Багаті на фантазію росіяни, окрім перегонів «Формули-1», мріють прийняти у себе також і футбол найвищого рівня. У керівництві російського спорту всерйоз обговорюється пропозиція прийняти футбольний Євро-2008 одночасно в Росії та Україні. Проект настільки нереальний, наскільки й привабливий. Чим більше на цю тему думаєш, тим більше переваг дістає цей проект для наших країн. Справді, чому можуть бельгійці-голандці та корейці-японці спільно проводити футбольні суперфінали, а росіяни з українцями ні? Аргумент про те, що згадані країни могли і можуть набагато більше нашого в усіх галузях не сприймаються. Бо хто сприймав напередодні Олімпійських ігор 1988 року Корею (Північну) як цивілізовану державу? Лише побувавши там і побачивши, що корейці насправді здатні працювати за найсучаснішими стандартами, представники світових країн-лідерів остаточно визнали цю країну повноправним членом світового співтовариства.
Хіба нам потрібно не те ж саме? Поки що іноземні спортсмени прилітають в Україну на кілька днів із своїми харчами і водою, налякані чорнобильськими проблемами. Відрядження до нас на роботу в багатих країнах сприймається ледь не як експедиція у дикі джунглі чи у степи Монголії. Насправді ж ми вже не такі дикі і цілком здатні обслужити іноземців на достойному рівні. Так, у нас поки що погані дороги і не найкращий персонал у дорогих готелях. Зате рівень середнього німця, котрий і є основним глядачем всіх спортивних змагань і готовий їхати на них за тисячу кілометрів із наметом, термосом кави і своїми сосисками, нашим сервісом вже досягнутий. Є у нас і стадіони, котрі за мінімальної реконструкції здатні прийняти найвищого рівня змагання. Може, перспектива єврофіналу дозволить врешті добудувати у Харкові центральний стадіон, над яким працює вже третє покоління будівельників? Не будемо згадувати історію Олімпійських ігор у Москві.
В умовах ринкової економіки спортивні змагання масштабу футбольного єврофіналу чи автомобільної «Формули-1» насправді здатні підштовхнути до створення у нас сучасної інфраструктури, включаючи дороги, зв’язок, готелі і все інше. Такі змагання можуть відкрити світові нашу країну, яку там поки що бачать лише через об’єктиви телекамер, які не завжди є об’єктивними. Про спортивний бiк питання і говорити не варто. Гарантована участь України в фінальному турнірі Євро-2008 як країни-співорганізатора могла б насправді підштовхнути наш футбол до нових висот.
Подальший політ власної фантазії автор мусить зупинити аби повернутися на реальну землю і ще раз зазначити, що стати одним із світових спортивних центрів може найближчим часом саме Москва, а не Київ. Це доконаний факт і в цьому немає нічого поганого — різні масштаби у наших столиць. Увагу привертає інше — майже авантюрне бажання росіян бачити у своїй столиці все найкраще у світі.
Ми теж тепер, за прикладом Москви, відновлюємо храми у натуральну величину і будуємо величні монументи. Я підрахував у стовпчик, що запланований пам’ятник на майдані Незалежності у Києві обійдеться в суму, що дорівнює одній сьомій вартості автодрома для «Формули-1» у Москві. А якщо згадати, що автодром під Києвом вже є (автор сам долучився колись до його будівництва у якості бійця будівельних військ)? Якщо порахувати наскільки ближче до нашої столиці із Європи, ніж до Москви, то реальною стає мрія не тільки про футбольний єврофінал у Києві, а й про автопререгони світового рівня.
Хтось скаже, що у Москві ще й не починали будувати той автодром. Почнуть, куди подінуться. Але ж спочатку хтось мав це все придумати, примусити повірити у можливість ніби неможливого. То чому б не подумати і нам? Для початку.
