Мистецтво без податку на талант
Здійснюю паломництво по Андріївському узвозу. Десь посередині змієвидної вулиці погляд наштовхується на показчик-маячок «До Бориса Єгіазаряна» і ще щось по-вірменськи. Так просто, як до себе додому кличе. Півгодини до відкриття виставки. У галереї в пічці потріскують нарубані Борисом дрова. На столику, такі теплі за кольором й шерхуваті на дотик, лежать плоди граната, віддають увібрану енергію сонця.
За якісь хвилини до відкриття виставки Борис, імпозантний і веселий, носиться по галереї з палітрою і пензликом і щось, тільки одному йому відоме, править на полотнах. Потім зазвичай попереджає: «Обережніше! Картини ще сирі». Його картини звучать. Їх звучання інтонаційно правдиве. Й хочеться сподіватись, що завжди будуть звучати «Небесна музика» й «Пiсня возвеличення», завжди будуть дивитися світлим поглядом «Три принцеси» й «Винахідник колеса та скрипки», завжди відбуватиметься «Святкова подія».
Єгіазарян навчався живопису в Єреванському художньому училищі. Далі були Художній інститут ім. Мухіної в Санкт-Петербурзі, Київська художня академія, яку закінчив 1986 року.
Згадує художник курйозні ситуації: «Якось зателефонували із Єреванського телебачення. Домовилися відзняти картини в майстерні. Тоді були особливо великі проблеми з електроенергією. Її або просто не подавали, або з перервами, за часом рівним очікуванню взимку весни. Домовились із місцевою владою про подачу електроенергії на три години. Електроенергію дали, але на дуже короткий час. Зняти все не встигли. Картини дознімали на станції Єреванського метро».
Тоді ж у Єревані він зазнав величезної втрати, яку було важко пережити: згоріла його майстерня, а з нею — і 15 років роботи. Після цього три роки не писав нічого. Знову почав працювати зовсім по-іншому.
У Бориса за плечима безліч виставок. Персональних і групових. В Україні й за кордоном. Чимало картин знайшло музейний притулок. Його роботи були в експозиції в Київському музеї російського мистецтва, Вінницькому музеї мистецтв, в музеї Сергія Параджанова в Єревані, розсипані по галереях, приватних колекціях. Одна картина — в приватній колекції пані Мадлен Олбрайт. Його роботи новаторські за сюжетом, кольором. Художник в своєму мистецтві не вдягає чужих вдяганок. Працює швидко, плідно, натхненно. Його творчість — як «раптове проживання».
Чи можна ввібрати в картину всю історію, долю й чарівність Вірменії? Йому це вдається. І це вже не просто вірменський мотив...
Тому картини виходять такими яскравими, колоритними, як Кобайрські фрески. Тому його фарби — золотаві, кармiнові, блакитні, смарагдові — ніколи не вицвітуть, як досі не вицвіли фарби орнаментів на вазах і фризах палаців майстрів древнього Криту.
