Митець — як громадський посол

Валерія Москвітіна — серед молодих художників Херсона, які вже мають прихильників не лише в Україні, а й за кордоном. «У кожній її картині відчувається фактурна кольорова ритміка та динамічна техніка мастихіна. Серед робіт особливо привертають увагу ті, в яких одночасно поєднуються пейзаж і натюрморт, — говорить про Валерію мистецтвознавець Влада Дяченко. — Переважна більшість її натюрмортів — з квітами. «Квіти у круглій вазі», площинні вази з тюльпанами і блакитним слоненям, польові квіти на синьому тлі... Неважливо, які саме квіти. Вони завжди різні за відчуттям, і завжди яскраві, як промінці радості».

Валерія народилася в російському Іркутську, але з 1991 року живе в Херсоні. Тут здобула художню освіту в держуніверситеті та вже кілька років викладає в Херсонській школі мистецтв №1. «Бути вчителем майбутнього художника — особлива місія. Вона вимагає завжди тримати високу планку енергійності, творчого настрою, який треба передати дітям, витримки і водночас — свободи пошуку, адже важливо, щоб учні займалися мистецтвом лише із задоволенням, а не з примусу, — вважає Валерія Москвітіна. — Я намагаюся долучити дітей до краси... Важливо, щоб людина у своєму житті використовувала ці знання для побудови гармонії у всьому, естетизації свого побуту».

Окрім викладацької діяльності, молода художниця активно долучається до міжнародних виставок і пленерів. Нещодавно вона повернулася з Польщі, де побувала на кількох мистецьких заходах, а в місті Ярослав разом з місцевою католицькою парафією Христуса Круля організувала пленер для студентів та викладачів Херсонського державного університету. Про це і не тільки — у розмові «Дня» з Валерією Москвітіною.

— Ідея поїздки зародилася завдяки знайомству з настоятелем парафії Христуса Круля Анджеєм Суровцем, який люб’язно погодився прийняти наших студентів та викладачів, — розповідає Валерія. — Для нашої молоді це, насамперед, — досвід роботи в нових умовах, знайомство з цікавими людьми і змога представити свою творчість за кордоном. Чудова місцева природа надихала їх на створення пейзажів, над ними не тяжіли вимоги замовників чи університетське завдання. А надзвичайно теплий прийом, який влаштували нам поляки, сприяв цьому якнайкраще. Мер Ярослава Анджей Вічавський вітав нас — звичайних художників, ніби офіційну делегацію. Загалом відчувалася незвична для нас відкритість чиновників. За підсумками цього пленеру ми провели виставку в місцевому Католицькому культурному центрі і подарували місту низку своїх робіт.

— Ви гостювали у Польщі саме під час бурхливих дискусій щодо Волинської трагедії. Це якось відчувалося в середовищі митців?

— Я ще раз переконалася, що мистецтво долає всі бар’єри, зокрема і політичні. Особисто я не відчула якогось загострення стосунків з колегами. Навпаки, коли хтось із місцевих торкався цієї теми, більшість воліла не дискутувати про минуле, а зосередитися на сучасному: картинах, природі, дітях, на тому, що нас об’єднує сьогодні.

— Про що сьогодні пишуть польські митці і чи суголосні їхні мотиви з темами сучасників з України?

— Відчувається, що польські художники мають більше внутрішньої свободи. Мабуть, тому там мало реалістів, на відміну від України. Завдяки подібним пленерам, які проводять в Польщі дуже часто, художники постійно експериментують з новими стилями, техніками, пробують писати різноманітними фарбами. Наші митці більш академічні, хоча, звісно, сьогодні розвивається чимало авангардних течій: як у них, так і в нас. Варто додати, що проблеми українських малярів і польських загалом однакові. Так, вони живуть трішки заможніше за рахунок того, що в суспільстві мистецтво широко популяризують як щось модне, потрібне, цікаве, а отже — картини купують. Але сказати, що всі талановиті стали успішними, теж не можна.

— Чим запам’яталася вам ця поїздка?

— Я отримала неймовірний заряд творчої енергії і протягом минулого місяця написала чотирнадцять картин. Після Ярослава взяла участь у двох малярських пленерах на півночі Польщі. Зокрема, цікавий захід проходив у місті Кульбишова. Там багато спілкувалася з колегами, вчилася новим прийомам. Крім того, в рамках пленеру, я провела майстер-класи для дітей. Розповідала про українське мистецтво, зокрема про творчість Марії Приймаченко і Поліни Райко. Мені цікаво розповідати про наших видатних митців за кордоном, бути своєрідним громадським послом, адже Україну пізнають і через художників. І на прикладі учнів, які зацікавилися роботами наших митців і зрозуміли мою розповідь навіть на поганій польській, я побачила, наскільки важлива сьогодні така народна дипломатія. Тож з адміністрацією міста ми домовилися про обмін творчими дітьми. Незабаром учні Херсонської школи мистецтв №1 поїдуть на навчання до Кульбишова, а згодом і польські діти завітають до Херсона.