«Нарешті тут»

Сьогодні в Сполучених Штатах Америки відбувається виставка українських художників-модерністів під назвою «Перехрестя: модернізм в Україні», про що повідомила «місту і світу» газета «Нью-Йорк Таймс». Журналіст газети Грейс Глюк в матеріалі «Українські модерністи і тільки вони — нарешті тут» пише з цього приводу: «Не треба помилятися і сприймати за росіян Казимира Малевича, Еля Лисицького, Олександра Родченка, Олександра Архипенка і Олександру Екстер. Адже всі вони народилися в Україні або ідентифікували себе з нею. (Скажімо, киянка Олександра Естер — «амазонка авангарду»; вперше представила свої роботи в Києві, а свій дім перетворила на центр київського авангардного мистецтва. — К.Г.) Як свідчить експозиція в Українському музеї Нью Йорка (до цього виставка виставлялась у Чикаго), саме ця «українськість» надихала багатьох відомих майстрів до участі в модерністських рухах першої половини ХХ століття.

Виставка «Перехрестя: модернізм в Україні, 1910 — 1930» організована Національним художнім музеєм Україні (Київ) і представляє американському глядачеві більш як 70 робіт 21 одного художника. Переважна більшість з них експонується в США вперше.

Нижче наводимо переклад матеріалу Грейс Глюк, надрукованого в «Нью-Йорк Таймс».

Україна — країна з 47-мільйонним населенням — стала незалежною 1991 року і зараз всіляко намагається ознайомити світ зі своїми неабиякими культурними досягненнями. Серед них, безумовно, є й мистецтво, історія якого сягає грецької та візантійської доби. Український класицизм і народне мистецтво трансформувалися у XX столітті в авангардистське мистецтво 1910 — 1930 років і продемонстрували чимало блискучих самобутніх експериментів. Так, Давид Бурлюк (1882 — 1967) — генератор ідей, поет, художник, невтомний організатор — полюбляв примітивізм, подібний до італійського футуризму. Архипенко культивував кубістську скульптуру. Малевич розвивав «безпредметний» напрям, так званий супрематизм, який, попри всю його абстракцію, мав у роботах Малевича помітний струмінь українських народних тем. А Родченко пов’язував себе з напрямом мистецтва, знаного як конструктивізм.

Із тої причини, що більша частина творів цих митців — у колекціях поза Україною, на виставці в США згадані вище художники представлені, на жаль, тільки поодинокими роботами. Це відомий «Час» Бурлюка (1910) — вихор елементів кубізму та футуризму. Архипенко (досить повна виставка його робіт відбулася в США минулого року) на цьогорічній експозиції представлений невеликою жіночою фігурою (1914), а живопис Малевича — супрематистською композицією 1920 року та двома ескізами 1930 року, які були колись призначені для Всеукраїнської академії мистецтв у Києві. Родченко ж прикрашає виставку конструктивістською композицією — смуги і круги червоного, чорного і білого на зеленому тлі. На щастя, виставлено кілька робіт Олександри Екстер, яка навчалася в Парижі й була більш знайома з новим європейським мистецтвом. Її ритмічні холодні абстракції, її розкішні скетчі балетних костюмів є фантастичною еклектикою — мішаниною кубістських форм і футуристичного динамізму з українськими мотивами. Бо її кольори наслідують колоритну гаму ікон, селянських вишивок та плетіння, а також — яскраві народні костюми.

Що робить експозицію особливо цікавою, так це показ робіт маловідомих талантів, деякі з яких є набагато цікавішими, ніж мистецтво загальновідомих і знаменитих. Старання організаторів виставки розширити експозицію цього періоду, показати розмаїття стилів того часу іноді винагороджувалися щасливими фантастичними сюрпризами. Одним з них є блискучі «декадентські» роботи Всеволода Максимовича (1894 — 1914), художника, що використовував світові засади символізму і одночасно представляв український «стиль модерн» (сецесію). Максимович був, вочевидь, під сильним впливом еротики британського графіка Обрі Бедслі й розписував величезні полотна на класичні теми. Найбільшого ефекту він досягнув, використовуючи геометричні композиції та хвилясті лінії, як це зроблено в жорсткому, незвичайному автопортреті, написаному на тлі бульбашок. Те саме — в комедійній маскарадній сценi, фокусом якої є фігура королеви — без перуки, напівроздягненої, якій прислуговують придворні, павич і геній, який стоїть на коліні.

Відомо, що Максимович був наркоманом і покінчив життя самогубством на 21-му році життя — після провалу його моновиставки в Москві.

Радісним відкриттям став для американців Анатолій Петрицький (1895 — 1964), мало відомий в США, який зробив неабиякий внесок в сценічний дизайн. В Києві, Харкові, Москві він оформляв балетні та оперні спектаклі як класичні, так і авангардистські. Займався Петрицький також живописом, працюючи в різних стилях. Наприкінці 20-х та початку 30-х років він написав 150 портретів українських модерністів, призначених для майбутнього альбому. На виставці у Нью Йорку представлені три портрети з цього циклу. Але коли Сталін розпочав переслідувати — на початку 30 – х років — «націоналістичні відхилення», він винищив багатьох із тих людей, які мали ввійти до «альбому» Петрицького. І художник знищив багато своїх полотен; чимало його робіт загинуло під час війни. На щастя, залишилися його вишукані колажі-скетчі для опер і балетів. Конструктивістські тенденції художника виявилися, наприклад, в «Європейцях» — прекрасному легкому скетчу костюмів для балетної пари в балеті «Червоний мак».

В останні роки сталінського режиму для художників було вельми небезпечно використовувати будь-які теми, окрім пов’язаних з «розбудовою соціалістичного суспільства». Однак Михайло Бойчук (1882 — 1937), знаний викладач Української академії мистецтв, мріяв творити таке мистецтво «для мас», яке спиралося б на українські традиції. І провадив українізацію, навчаючи студентів використовувати мотиви середньовічних фресок, італійського живопису, ренесансу, народного та візантійського мистецтва (Візантія справила значний вплив на українську культуру). Що не входило в програму Бойчука, так це кліше героїчного соцреалізму, яким протегувала радянська влада. Бойчук і його послідовники «бойчукісти» уважно слідкували за поступом міжнародного модернізму (хоча представлений сьогодні в США «Портрет доярки» свідчить, що Бойчук-учитель був більш талановитим, ніж його мистецтво). На початку колективізації держава почала дуже підозріло ставитися до робіт Бойчука і його студентів — партійним функціонерам не подобалося етнічне і сільське забарвлення їхніх робіт. Бойчуку навісили ярлик «агента Ватикану» і в період «чисток» кінця 30-х років він і деякі його учні були оголошені «ворогами народу», арештовані й страчені.

Загалом, українська виставка в США, попри її неповність і численні «прогалини», переконливо доводить вагомість внеску України у світове модерністське мистецтво. Для американських шанувальників мистецтва ця виставка була тим більш важливою, що показала світу яскравих талановитих митців, досі в Штатах невідомих.