Наша відповідь Вебберу

Презентація CD першої української рок-опери «Енеїда», яка пройшла в неділю в ресторації «Дежа вю», у повній мірі претендує на звання «Музична подія року». Бо чекали її майже 15 років. Ще 1986 року оперу «Енеїда» було вперше поставлено С. Данченком у театрі ім. Івана Франка, й відтоді вона не сходить з його сцени. Версію рок-опери композитора Сергія Бедусенка, яку випустила компанія «Ukrainian Records» на двох дисках, було записано в 1991 роцi. Тут слухач знайде нову інтерпретацію твору. Партії виконують зірки української естради: Б. Ступка, Н. Сумська, В. Білоножко, А. Хостікоєв, Л. Сандулеса, Т. Повалій, А. Матвійчук, Б. Бенюк, І. Бобул та інші. На жаль, такі співаки як В. Удовиченко та О. Кулик так і не дочекалися виходу диска.

Глибоко символічно, що саме «Енеїда» стала першою українською рок-оперою, адже однойменний твір І. Котляревського також був першим у новій українській літературі. Дух новаторства та повернення до джерел, які органічно сполучалися в творчості нашого великого співвітчизника, стали орієнтиром і для С. Бедусенка. Він хотів довести, що українська мелодика — актуальний матеріал для сучасного твору. Композитор об’єднав у рок-опері традиції українського бурлеску з італійською оперою seria, рок- і поп-музики. Любителі джазу та блюзу також знайдуть для себе в рок-опері досить багато живого й цікавого матеріалу. Сам «іменинник» С. Бедусенко зазначив, що для нього було великим задоволенням працювати з відомими українськими співаками та акторами.

На презентації можна було зустріти багатьох відомих особистостей. Окрім музик — безпосередніх учасників проекту, виступили й андерграундні «Мандри» з Катею Чилі, чия фольклорна стилістика цілком органічно вписувалася в концепцію вечора. Камерності йому надав виступ скрипаля Кирила Стеценка, а одним із запрошених гостей був Анатолій Базилевич, чия знаменита серія малюнків до поеми «Енеїда» знайома багатьом.

Актори, спілкуючись із пресою, весь час підкреслювали епохальність цієї події й охоче ділилися своїми спогадами про роботу над оперою. Наприклад, Таїсія Повалій у інтерв’ю «Дневі» розповіла про те, що для неї, молодої та маловідомої співачки тоді, в 91-ому була важливою будь-яка хороша й престижна робота. «Це були мої перші кроки на сцені й мені хотілося показати себе. Тим більше, що в проекті брали участь метри вітчизняної естради, і я намагалася їх не підвести». А організатори жартома чи всерйоз говорили про те, що «Енеїда» стала українською відповіддю знаменитій рок-опері Е.Л. Веббера «Ісус Христос Суперзірка», яку було написано ще 1970-го року.

Щоправда, на тлі загальної ейфорії всі якось призабули, що нинішній CD — це, практично, перевидання матеріалу, який вийшов у світ ще 1991 року на аудіокасетах. Тоді, на студії М. Дідика «Аудіо-Україна» було зроблено левову частку того, що вже 2001 року було допрацьовано на студії «Інтервал» і в партнерстві з «Ukrainian Records». І, за великим рахунком, звучання альбому залишилося на рівні початку 90- х. Деякі музичні вирішення, актуальні тоді, зараз перестали такими бути. Відсутність свіжого й оригінального аранжування — це перше, на що звертаєш увагу після прослухування дисків. «Енеїда»-поема — це класичний твір, який просто за визначенням завжди залишається актуальним. Тому, гадаю, логічно було б і музичний варіант зробити більш злободенним. Не даремно в кулуарах говорили про те, що в ідеалі потрібно переписати всю оперу по-новому, залучити нових акторів і додати їй якісно нове звучання, щоб порівняння з витвором Веббера сприймалися більш серйозно. З іншого боку, навіть цей старий матеріал цікавий хоча б з позиції історії сучасної культури. Як співаки, так і драматичні актори, такі, як Б. Бенюк або Б. Ступка, створили колоритний, і, безсумнівно, оригінальний твір, що дає уявлення про базові духовні цінності української культури, для якої перманентно складні часи тривають уже не одне сторіччя.

Взагалі, на прикладі рок-опери «Енеїда» очевидним виглядає той факт, що для кожного покоління актуальною є своя музика. «Молоді люди однозначно не будуть це купувати, треба відверто визнати, — поділився своїми враженнями Т. Петриненко. — Але це ретроспективний проект і привід пригадати, що в Україні завжди були люди, які всер’йоз займалися серйозною музикою».