Навіщо з історичного середовища робити істеричне?

О другій годині дня 23 грудня громадяни з’юрмилися біля нещодавно встановлених Печерських (Лядських) воріт на майдані Незалежності. Нагорі красувався черговий, але, мабуть, найзначиміший з усіх створених за останній час архістратигів Михаїлів. Він був огорнений білою напівпрозорою тканиною.

На місці минулого Михаїла, на колоні біля Головпошти обертався блакитний глобус, в череві якого можна було побачити жовті лампочки. Неначе він їх проковтнув і перетравлює. Навколо композиції літали бронзові голуби — зграя посланців миру.

Печерська брама була точною копією однієї з брам Печерської Лаври, яку дивовижним чином було перенесено повітрям і яка приземлилася на майдані Незалежності. Причому, якось неохайно, оскільки ця брама порушила симетрію майдану. Начальник охорони історичного середовища Руслан Кухаренко стверджував, що вони будуються на підмурівках старовинної брами. Дуже може бути. Але цілком можливо, що під Хрещатиком також опиниться уламок стародавньої міської стіни. Так що — посеред вулиці наростити укріплення? Навіщо ж із історичного середовища робити істеричне?

Тепер майдан неймовірно захаращений і нагадує майстерню скульптора чи будівельний склад: чого тут тільки немає.

О п’ятнадцятій десять з’явився міський голова Олександр Олександрович Омельченко зі світою, у складі якої було помічено начальника Управління охорони пам’яток історії і культури та історичного середовища Руслана Кухаренка та начальника Головного управління культури м. Києва Олександра Биструшкіна (у шапці-пиріжку, як у члена Політбюро).

Пан Олександр простував з непокритою головою. Завдяки гриві волосся з ефектною сивиною й величній ході він справляв враження невеличкого лева, котрий вийшов на прогулянку. Свита шанобливо дотримувалася дистанції на відстані одного метра. Народ розступався: почасти самі давали дорогу, а тих, котрі не квапилися, розштовхували охоронці.

З натовпу висунувся чоловічок у оленячій шапці й, обімлівши від близькості до начальства, крикнув, зблиснувши золотим зубом: «Дякуємо вам за те, що даєте нам!» Геніальна в своїй простоті формула! Я б лишень додав, що Омельченко дає нам навіть більше, аніж треба. На кшталт цієї брами...

Свита дісталася арки, біля якої було встановлено мікрофон. Після традиційного цілування начальства одне з одним, голова почав промовляти. У цей момент, як на замовлення, посипався сніжок, ще більше додаючи урочистості сцені.

— Кияни й гості столиці! На цьому місці були Лядські ворота. Звідси йшли дороги на Клов та Видубичі. Тут була Дума. Одного архістратига Михаїла, котрий є оберегом міста, ми відправили до Японії. Другого — з майдана Незалежності — ми передали в подарунок м. Донецьку. Вони у відповідь прислали нам пальму, зроблену з рельси...

«Тільки пальми ще тут бракувало», — пробурмотів хтось із публіки.

— ...Вона наразі стоїть на другому поверсі міськради, — продовжував Омельченко, — але ми для неї знайдемо гідне місце в місті. Небесний воїн охоронятиме мирне небо й нашу мирну працю. Діточки! Які зараз прийшли сюди з батьками... Тепленько вдяглися... Так чи не так? — запитав пан Олександр юне покоління.

— Так! — підтвердили діточки.

— Ми вирішили увічнити минуле для майбутнього, бо Київ — мати міст руських. Зі святом вас! Щастя!

Почалося урочисте перерізання стрічки. До цієї процедури підключили малюка з публіки, котрий був зодягнений у жовту курточку. Процес чомусь затягувався. За дві хвилини хтось зловтішно пробурмотів: «Ножиці заїло!» Але незабаром стрічка впала разом із покривалом, за яким було сховано скульптуру Михаїла.

Він виявився гігантом порівняно з попередніми архістратигами. Особливо спортивно виглядали ноги. А загалом — типовий римський легіонер. Щоправда, з крилами... Їх розмах — метрів із сім!

Пана Омельченка оточили телевізійники. Після інтерв’ю він рушив у народ, на Хрещатик. Над градоначальником якась пані дбайливо тримала строкату жіночу парасольку — щоб снігом не засипало.

Несподівано до процесії міського голови приєдналася інша — карнавальна. Артисти в поролонових масках крокодилів і бегемотів слухняно рухалися услід за чиновниками.

Так я й запам’ятав цей хід: попереду — міський голова під парасолькою, позаду — якийсь хлопчина в масці ящера. Суміш історії й фарсу. На кшталт епопеї з реконструкцією головного майдану країни.