Недбалого учня — на другий термiн?

РОЗДЯГНУТИЙ ДРУГОРIЧНИК

«Епіцентр» 17 жовтня дійсно став сенсацією. «Батько нації» постав тут у всій своїй красі. Особливо у сфері інтелектуальності й мовленнєвої грамотності. Немає сумніву в тому, що кандидат №1 не закінчував школу із золотою медаллю й університет з червоним дипломом. Шкода, що на цій зустрічі з кореспондентами не було таких «мужиків»-жінок, як шановні Тетяна Коробова й Наталя Лігачова. Вони б поставили Президенту ті запитання, котрі вивернули б його навиворіт. Але й за їхньої відсутності, незважаючи на всі намагання Піховшека, нинішній гетьман України був «роздягнутим» здавалося б прихильними до нього кореспондентами. Перед глядачами сидів роздягнутий другорічник, який нічого не навчився за п'ять років свого керівництва державою. Він просто через свої розумові здібності не зміг навіть пригадати все те гарне, що він зробив для українського народу. А про погане він взагалі забув — його не було.

Є запитання: «Чи потрібен нам другорічник у наступному п'ятиріччі?»

Багаторічна педагогічна практика переконала мене в тому, що, якщо залишити малорозвиненого учня на повторний курс навчання, то позитивних результатів це не дасть. Другорічник і є другорічником. Тому не треба нам, виборцям, залишати на другий термін недбалого учня, попри те, що він обіцяє виправитися, кажучи: «Я сьогодні не той, який був навіть рік тому!» Той! А буде ще гірше, якщо йому пробачити все те погане, що він зробив за попередні роки «навчання». Про це також свідчить досвід багаторічного вчительства.

Біля керма нашої багатостраждальної держави має стояти учень-відмінник, який має передусім честь і совість, інтелектуал, який глибоко вникає в усі аспекти внутрішньої й зовнішньої політики, уміє знаходити вихід з будь-якого складного становища, досконало знає свою рідну мову, уміє спілкуватися з представниками інших народів їхньою рідною мовою. А найголовніше, любить свій народ, вірить в його здібності й працьовитість. Народ же, який повірив у такого лідера, може гори зрушити.

Володимир МИГАЛЬ, історик, пенсіонер
Харків

ПIХОВШЕК НЕ ЗАСТОСУВАВ СВIЙ АРСЕНАЛ

1. Кучма особисто підірвав рештки віри в його президентство. Яскраво продемонстрував прагнення здобути популярність на великих провалах. Жаль Україну. Однак його обличчя дихало самовпевненістю в майбутній перемозі. Якщо перший термін його президентства був комедією, то другий може стати трагедією. Не дай Бог!

2. Піховшек не застосував свій арсенал «П'ятого кута», хоча загнати туди Кучму (за бажання) було неважко. Запитання-тести інших журналістів не копали глибоко. Однак і їх вистачило для створення образу Кучми- Президента. Відчувалася прихована боязнь журналістів. Дивно, що був відсутній представник масової газети «Ф і К»

Валентин МОГИЛА,
Київ

ПРО ЖУРНАЛIСТСЬКУ ОБ'ЄКТИВНIСТЬ

Шановна редакціє «Дня»!

Хочу поділитися з вами своїми враженнями від так званих «незаангажованості» і «об'єктивності» багатьох вітчизняних журналістів — особистостей, які повинні б мати свою громадянську позицію та певний ступінь відваги. Такою вже є професія журналіста, що без відваги — ну, ніяк. Власне, дуже хочеться мені спитати пана Піховшека, чого йому забракло в «Епіцентрі» з Кучмою — відваги чи громадянської позиції? Де поділися його гострі запитання, його прагнення «загнати у п'ятий кут», яке він завжди використовує у своїх програмах з опозиційними політиками? От кого можна «валити», роблячи на цьому цікаві програми! І рейтинг каналу підвищується, і за роботу можна не хвилюватися, і дехто навіть подякує.

А програма вийшла нудна й довга. Треба віддати належне Президентові — в плані нудоти він обійшов навіть запитання декого з журналістів, наприклад пані з газети «Сегодня». Йому й без гострих запитань «проколів» вистачило на всю програму. Виявляється, Леонід Данилович минулі п'ять років свого президентства, що, ви думаєте, робив? Керував державою? Ні — вчився!!! (це його слова). Нічого собі «польові дослідження», курси підвищення кваліфікації, «ринковий експеримент»! Ну, не вийшло, ну, все ж у студента буває! Зате зараз він уже вчений (до речі, як говориться у відомому прислів'ї, хто вчиться на власних помилках?!) Пан Президент каже, що 1 листопада Україна отримає вже зовсім іншого Леоніда Кучму, авжеж. Так, та й iз державою йому вже легше буде вправлятися, і населення поменшало на 2,5 млн, того вічно незадоволеного й голодного населення, і тягар народного господарства вже майже не відчутний — лежить воно собі тихенько в руїнах...

Але ми можемо пишатися: який чесний у нас Президент! І як він впевнено каже, що ніколи не стане популістом, тобто тим, хто залицяється до народу, тобто обіцяє народові краще життя! Ні, що ви! Ніякого популізму й ніякого кращого життя! Чесний Леонід Данилович каже, що «нам» (цікаво, кому це — нам? У мене, наприклад, фантазії не вистачить, щоб уявити його серед нас) треба дати за можливостями, виконуючи бездефіцитний бюджет (планували профіцитний, але то вже, як каже Президент, мабуть, «занадто»). Тут вже я не витримала й заглянула до спеціальної літератури, що ж то воно означає — «Жити за можливостями бездефіцитного бюджету»? Виявляється — це лише скорочення витрат на якусь там освіту, медицину, промисловість, соціальні програми. І це при тому, що 1999р. все вже скоротили: на 21,6% — освітянам, на 23,5% — медикам, на 43,4% — господарству. І все одно бездефіцитного бюджету, напевно, не вийде. Так що готуймося, громадяни, затягуймо паски, заготовляймо сухарі, бо такого ж вже чесного й непопулістського Президента обираємо!

Щось я захопилася Леонідом Даниловичем, а писати ж хотіла про журналістів... Але як можна обійти увагою особу № 1, коли вона в нас всюдисуща — на ТБ й у вітринах, і в тролейбусі (там, де раніше чіпляли знімки «зайців»)... Ну, це вже цирк. А тому серйозно: що коїться з нашою пресою та ТБ? Невже ситуація настільки страшна, що за будь-яке незручне запитання журналіст може «вилетіти» з роботи, й не тільки з роботи? Невже саме страх керував В'ячеславом Піховшеком, якого я завжди поважала, коли він давав явно замовлену пораду Кучмі (можливо, щодо «замовлення» я перебільшую, але це перше, що спадає на думку) бути більш рішучим у наступний термін президентства і не боятися порушувати Конституцію (!), якщо це порушення буде на «користь» інтересам народу. Леонід Данилович, звісно, покірно зітхнувши, прийняв пораду. Особисто я зрозуміла натяк пана Піховшека так: йдеться про можливий розпуск «неефективної» ненависної Верховної Ради, яка весь час заважає Президентові Кучмі. Сумно, що такі поважні журналісти, як Піховшек, користуючись у глядача інерційним авторитетом принциповості й об'єктивізму, просто готують громадську думку до впровадження диктатури. І я дуже б хотіла, щоб ці мої припущення виявилися хибними.

І останнє, щодо заангажованості та об'єктивності... На мою думку, в будь-якій «публічній» професії стиль та імідж — речі дуже важливі. Але в певні історичні моменти для журналіста й для його аудиторії важливіше поступитися іміджем незалежного на користь можливості говорити правду. І що краще в наших умовах «квазідемократії», коли ЗМІ без «даху» прісні й беззахисні: закритися в вежі зі слонової кістки, проголосити себе вільним, а там — хай хоч потоп, чи «ангажуватися» в того, хто дає можливість говорити правду, тобто справді бути об'єктивним?

Нехай вибачить пан Піховшек мою різкість. Можливо, в чомусь я помиляюся. Але як глядач я просто фіксую свої враження, бо дещо занадто впадає у вічі...

Ірина ЧЕРНЯК, педагог
Суми