Непереможена жінка

Анні Жирардо довго й мужньо боролася все життя, задовго до вересня 2006 року, коли вперше почула свій страшний діагноз. До весни в Парижі актриса не дожила лише один день. У віці 79 років її не стало, пише mk.ru. Зухвала, з викликом, невгамовна, приваблива якимось внутрішнім зламом і пронизливою печаллю міланська повія, закохана в Рокко (Ален Делон) і жінка, яка гине від 13 ударів ножем його брата Сімоне (Ренато Сальваторі, майбутній чоловік актриси) із «Рокко і його братів» Лукіно Вісконті. Із цього чорно-білого шедевра могла б і розпочатися по-справжньому величезна слава майбутньої легенди французького кіно Анні Жирардо, але їй довелося чекати свого часу майже десять років, щоб у 70 — 80-ті роки ХХ ст. увійти в історію як найуспішніша актриса Франції.

Актриса тричі отримувала «Сезара» і по одному разу — премію Венеціанського і Каннського кінофестивалів. Випробувала всі жанри — від невигадливої комедії з Луї де Фюнесом до проникливої драми у Вісконті. То перебивалася випадковими ролями в паризьких театрах, то грала у фільмах, які в прокаті неодноразово перевищували поріг у мільйон глядачів. Знімалась у таких різних режисерів, як Марко Феррері («Діллінджер мертвий»), Клод Лелюш («Знедолені») і Міхаель Ханеке. Її матінка в «Піаністці», яка спала з дочкою (Ізабель Юппер) в одному ліжку і не давала тій проходу, часом здавалася набагато страшнішою, ніж весь доволі нестерпний для перегляду фільм. За цю роль вона й отримала свою Каннську нагороду.

У пам’яті глядачів Жирардо так і залишилася непереможеною жінкою, яка навіть в інвалідному візку (на якому пересувалася її героїня із серіалу «Ділки» французька журналістка, що шукає справедливості для російського бізнесмена) випромінювала величезну енергію і жагу до життя...

Анні Жирардо була одружена з актором Ренато Сальваторі, у неї є дочка Джулія Сальваторі. Останніми роками Анні Жирардо проживала в малолюдному селищі Лізі-сюр-Урк за 50 кілометрів від Парижа під повною опікою дочки, прикута до інвалідної коляски. 2006 року, щоб покласти край багаторічним чуткам про алкоголізм Жирардо, її дочка вимушена була зробити офіційну заяву про те, що її мати страждає від хвороби Альцгеймера, повідомляють французькі ЗМІ. Анні Жирардо померла 28 лютого 2011 року в Парижі.

Згасло сонце таланту Анні Жирардо. Світло пам’яті про неї ще довго зігріватиме шанувальників великої актриси і тих, хто стане такими, побачивши її в кіножитті.

Велика Анні була настільки ж неактрисою в побуті, наскільки була справжньою зіркою екрану і сцени. Зір кою, що випромінює притягання!

Просто з літака на територію Міжнародного театрального фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий» 2002 року ми внесли її буквально на руках. У буклеті було написано —

Роберто Атаїд «Мадам Маргеріт»:

«Можна було б просто набрати на цій сторінці великими літерами ім’я та прізвище виконавиці — і більше нічого не пояснювати.

Минулого року на Канському кінофестивалі сенсацію викликала картина австрійця Міхаела Ханеке «Піаністка». Жирардо грає там деспотичну мати головної героїні. І як грає!

Звичайно, в нашій любові до Анні Жирардо багато ностальгії. Від її Наді з шедевру Лукіно Вісконті «Рокко та його брати» ми пізнаємо, що таке бездоганний французький стиль. Саме через її кінообрази у фільмах «Жити, щоб жити», «Померти від любові», «Шантаж», «Діллінджер мертвий» ми дізнавалися та намагалися розгадати секрет жіночності та невідпорного шарму француженок.

Але Жирардо — це не кінотипаж, це феноменальна акторська школа. Жива традиція. Вона багато років грала на зразковій сцені Франції — в «Комеді Франсез», і не загубила ані чистоти класичного стилю, ані свого шаленого й розумного темпераменту. У квітні 2002 року Анні Жирардо удостоєно премії ім. Ж.-Б.Мольєра — вищої премії французької Національної академії мистецтв. Вона здатна здивувати саме як драматична актриса, і повірте, ви переконаєтеся в цьому в першу ж хвилину її вистави».

Цілком очікувано зал вітав свою улюбленицю стоячи, і овації були тривалими. Але після того, як усі сіли, голосом, сповненим металевих ноток, мадам Маргеріт примусила всіх встати знову, як і належить учням вітати вчительку. Магія моментального перевтілення з перших хвилин приголомшувала аудиторію.

Квіткові спонсори фестивалю приготували для дорогої гості особливий букет. Із лози сплели півтораметровий макет Ейфелевої вежі і густо прикрасили його квітами. Іграшка вийшла дорогою, і ми пообіцяли повернути каркас після закінчення гастролей.

У номері, який займала Жирардо, залишилося безліч прекрасних букетів, але «Ейфелевої вежі» не було. Вона забрала її в Париж. Виявляється, актриса збирала макети вежі, і київський варіант їй видався особливо вдалим.

Сподіваюсь, ця часточка любові українських глядачів зігрівала її до останніх хвилин земного сяяння.