Невідомий Кароль Гіллер

У мистецтві відомого польського живописця і графіка, німця за походженням Кароля Гіллера крізь експерименти і творчі пошуки абстрактних рішень 1920—1930-х років виразно проступає незнищенний відбиток ранніх фрескових структур основоположника української школи монументального малярства ХХ століття Михайла Бойчука. Мабуть, не випадково саме його Кароль Гіллер називав своїм Учителем.

Із Лодзю — промисловим містом ткацьких підприємств пов’язані життя і творчість ще одного учня майстерні Михайла Бойчука в Українській академії мистецтв — Кароля Гіллера. Народився майбутній митець 1 грудня 1891 р. у багатодітній родині ткачів, яка приїхала у Лодзь із Прудника на Нижньому Шльонську в першій половині ХІХ століття. Початкову освіту здобув у російській ремісничо-промисловій школі в Лодзі (1903 — 1910).

Певний час навчаючись на хімічному відділі у Вищій технічній школі Дармштадта, 1912 р. Гіллер вступає на інженерно-будівельний відділ Варшавського політехнічного інституту ім. Миколи ІІ. До цього часу належать і перші малярські спроби портретного жанру: «Портрет дівчинки Анни» та «Портрет бабці Дороти» і пейзажного — «Сосни» (всі — 1912 р.).

«МИР ВАМ». 1925 р.

Коли почалася Перша світова війна, Гіллера було евакуйовано разом з іншими студентами політехніки до Москви, де він продовжив навчання. 1916 року його демобілізували до царської армії як інженера-сапера, і він отримав службу в Києві.

Коли утворилась Українська держава, у грудні 1917-го стає одним із перших слухачів новоствореної Української академії мистецтв у класі портретного малярства професора Олександра Мурашка. Після трагічної смерті останнього 14 червня 1919 р. Гіллер переходить до майстерні монументального малярства Михайла Бойчука, яка вирізнялася своїм інтернаціональним складом і водночас взаємною повагою. Нове українське мистецтво тут творили: українці В. Седляр та І. Падалка, Т. Бойчук та О. Павленко; росіянки К. Бородіна та М. Трубецька; польки С. та Г. Налепінські; євреї Т. Бауман, Н. Хазіна (Мандельштам), М. Шехтман. Щиро залюблений у старовинне українське малярство, професор Бойчук вимагав від учнів ретельного вивчення мистецтва різних культур народів світу: «Для нас не має значення хронологічна дата і походження твору. Нехай це будуть Єгипет і Ренесанс, новгородська ікона чи твір негритянського мистецтва — це не має значення. Мистецтво собі шукає ґрунту в того народу, де може розвиватись, та скоро лишень твір мистецтва виростає, він стає інтернаціональним. Хіба можна прослідкувати за тими широкими просторами, де мистецтво приживляється, і які майстри його створюють. Це як вода, вона скрізь проходить і для всіх однакова».

«ІНВАЛІД». 1925 р.

І хоч Гіллер натхненно захопився вивченням давньоукраїнського стінопису і старанно опрацьовував пам’ятки іконопису в Печерській лаврі, однак не належав, як згадує Ганна Налепінська-Печарковська, до улюблених учнів Майстра, бо мав достатню попередню мистецько-фахово підготовку. «Пам’ятаю, — писала вона в листі від 3 червня 1969 р. до мистецтвознавця Д. Горбачова, — як він (М. Бойчук) кричав на нього, вихоплюючи з рук пензель: «Знову це прокляте мюнхенське болото!»

Відтоді зберігся невеликий, мальований темперою шкіц «Ангел» (1920), призначений, вірогідно, для невідомого стінного розпису. Постать ангела трактована в монументально-узагальнених формах творчої манери бойчукістів.

Уникаючи голоду, розрухи та погромів, що їх спричинили часті зміни влади, влітку 1921 р. К. Гіллер разом із родиною поспішно евакуйовується з Києва, «залишаючи там, напевно, більшість із свого творчого доробку». Повернувшись до Лодзі, художник влаштовується вчителем рисунку в чоловічій гімназії. Водночас разом із В. Вандурським організовує мистецький гурт «Срібний віз»(1922).

Ще перебуваючи під враженням навчання в УАМ, у 1922 — 1924 рр. Кароль Гіллер створює ряд мистецьких творів, мальованих в іконописній манері темперою на дошці із застосуванням золота: «Св. Юрій», «Монахи», триптих «Св. Трійця». Композиційні схеми і трактування постатей подано відповідно до «мистецької практики київської майстерні Бойчука». На превеликий жаль, ці твори художника не збереглися й відомі нам з фоторепродукцій того часу. Єдина збережена робота монументального характеру — фрескова композиція «Весна» (1930), яку було віднайдено 1980 р. і придбано в колекцію Лодзького музею.

Гіллер створює також серію ліноритів «Голова ангела», «Мати з дитиною», «На фабричному подвір’ї» та серію літографій «Ткач», «Інвалід», «Вантажник» на лодзьку міську тематику — ці роботи виконані в манері «нової духовності», із застосуванням експресіоністичних та конструктивістських засобів художньої виразності. Завершує серію філософсько-символічна композиція «Мир вам» (1922—1925).

У часі захоплення кубізмом та абстракціонізмом 1928 р. розробляє нову експериментальну графічну техніку, названу ним «геліографією», що поєднувала в собі малярство, графіку та фотографію. Твори наступного десятиліття представляють мотиви біологічного життя, космічні візії, паралельно виникають «інженерно-романтичні» конструкції, позначені цифрово-літерними символами. Завершують мистецькі пошуки зображення символічної постаті людини, протиставленої натовпу: «Жіночість», «На крижині» (1938—1939).

На початку Другої світової війни, після окупації Лодзі нацистами, 10 листопада 1939 р. Кароль Гіллер був заарештований гестапо й розстріляний у підлозьких лісах 20 грудня 1939 р. Твори художника, що збереглись після виселення гітлерівцями з помешкання, його дружина Ядвіга Гіллер передала до Музею Штукі в Лодзі.

Одним із останніх творів Кароля Гіллера стало олійне полотно «Робітники» — монументальні, статичні й водночас безтілесні людські постаті на умовному площинному тлі зображено без облич — щоби глядач мав змогу самостійно дійти до філософської сутності твору — мандрівки людини впродовж власного життя.