Образ «благословенного государя»

Iсторична свідомість народів також зазнає своєрідного «перевантаження», подібно до того як космонавти під час старту ракети вельми наочно відчувають на собі вплив сили гравiтацiї. «Перевантаження свідомості» — це винятково цікавий феномен, спостерігати який ми можемо на крутих поворотах історії, під час переходу стану суспільства в іншу якість. Ознаки такого феномена — більш або менш сильний розлад історичної пам’яті, схильність навіть освічених людей вірити «солодким» міфам про минуле і пов’язана з цим хвороблива ностальгія.

Усе сказане, на превеликий жаль, досить яскраво виявляється в сучасній російській публіцистиці, знаходить своє вираження в історичній белетристиці та на сторінках науково-популярної літератури, яку видають нашi сусіди. Хоча, вiдверто, і в рідній Вітчизні у цій сфері вистачає проблем. Але поговоримо зараз про ситуацію в Росії.

Менш як рiк тому московське видавництво «Рипол-классик» порадувало своїх читачів новинкою — книжкою Ольги Барковець та Олександра Крилова-Толстиковича «Невідомий імператор Олександр III» (з підзаголовком: «Нариси про життя, любов і смерть»). Автори у вступному слові визначили мету своєї праці так: «Ця робота не претендує на широкі узагальнення: книжка є серією нарисів, що розповідають про життя, любов, смерть Олександра III, про його державну діяльність, про оточуючих його людей». Але, незважаючи на те, що О. Барковець та О. Крилов-Толстикович настирливо підкреслюють скромність завдання, що стояло перед ними, і вказують на численні архівні документи та фрагменти спогадів, листів, щоденників епохи правління Олександра III (1881—1894 рр.), наведених на сторінках книжки, — все це, на жаль, не позбавляє їхню працю від явних ознак тенденційності, викликаної згадуваним вже нами «перевантаженням історичної свідомості».

Автори прагнуть подати нам достовірний і симпатичний портрет імператора Олександра як людини та державного діяча, детально й залюбки оповідають про його дитинство та юність, виховання, першу любов, одруження, становлення як майбутнього самодержавного правителя імперії. Не шкодують вони високих слів при характеристиці свого героя, розповідаючи про 13 років його перебування на троні (на їхню думку, імператор Олександр III — «видатний вітчизняний державний діяч», а зовсім не «обмежений, грубий і неосвічений солдафон», як писали про нього за радянських часів). Припустимо, що друга наведена ними характеристика царя — вульгарна крайність; однак чи не є іншою крайністю, цього разу «рожевою», іконописною, позиція шанованих авторів?

Iз легкої руки відомого автора фільму «Сибірський цирульник», глядачам (а тепер, як бачимо, і читачам) країн СНД нав’язується піднесений образ «благословенного государя», мудрого і дбайливого, істинного патріота Росії, скромного й невибагливого в побуті. Подібна ідеалізація аж ніяк не є нешкідливою — очевидно, виконується певне соціальне замовлення, спричинене якщо не монархічними, то принаймні вкрай авторитарними настроями в російському суспільстві. І немов умисно забуваються при цьому такі маленькі шедеври Чехова, як «Унтер Пришибєєв», «Людина у футлярі», «Хамелеон», що блискуче передають дух саме тієї доби, і слова Блока про 80-ті роки ХIХ століття: «Победоносцев над Россией простер совиные крыла», і зарозуміле презирство до «інородців», притаманне царю (замість цього малюється «малиново- блакитна» картина гармонії всіх націй в імперії), і його указ про «кухарчиних дітей», що відрізав вихідцям із небагатих сімей шлях до освіти, і головний — вперте і нерозумне прагнення царя «заморозити» суспільний прогрес, згорнути реформи попередніх десятилiть (що істотно прискорило революцію!).

Невідомих фактів із життя Олександра III у книжці чимало. Але, всупереч бажанню авторів, навряд чи вони змінять думку мислячих читачів про цього самодержця і — головне — про його реальні справи.