Олена ЖУПІНА: Я втекла, можна сказати, з-під вінця, і, як виявилося, — не марно

У МЕДОВИЙ МІСЯЦЬ ТІЛЬКИ РОЗГЛЯДАЛА ФОТОГРАФІЇ

— Оленко! Ви, напевно, на крилах летіли в рідне Запоріжжя? Не тільки щоб обійняти маму, тата, прийняти поздоровлення за подвійний успіх, але і щоб загладити провину. Адже це тільки у водевілях трапляється, що наречена втікає з-під вінця, а наречений навіть не сердиться.

— Так, з медовим місяцем у нас з чоловіком не склалося. Буквально з-за святкового столу мені довелося їхати до Австралії на чемпіонат світу.

— Не секрет, що ваш обранець — Валентин — «підбив» вас піти вчитися в університет?

— Чому «підбив», мені журналістика завжди подобалася, та й досвід постійних переїздів і спілкування з різними людьми вже був.

— Так що, після закінчення спортивної кар’єри, станете, як і ваш суджений, тележурналісткою?

— Ні. Два «телевики» в одній квартирі це вже занадто. Спробую сама підшукати цікавий жанр, а поки пишу і складаю в ящик стола.

— Мені розповідали, що для вас понеділок — день щасливий?

— Так саме тоді і відбулося те фатальне побачення, що коштувало мені свободи.

У квітні 1997-го я приїхала з Кубка Європи, і мене запросили на запорізьке телебачення — розповісти про свій виступ. Той понеділок, як і годилося, почався з неув’язки — кудись пропав основний ведучий, а Валентин прийшов одночасно зі мною. Хоч і досі не може до ладу пояснити, що його підняло з ранку-ранесенько, та ще й у понеділок. Що не кажіть, доля грає людиною... А всі подальші події розвивалися швидко. Як у німому кіно.

— Чоловік ходить на ваші тренування? Цікаво, йому ніколи не хотілося вилізти на вишку, адже це цікаво навіть з професійної точки зору?

— Раз спробував навіть стрибнути, але тільки з триметрового трампліну, хоча погрожував вилізти вище. Репортаж про свій політ так і не зробив.

— Ми ніколи не зможемо поспостерігати за синхронно-сімейним стрибком?

— Це не виключено, але тільки «солдатиком».

— Олено, за свою кар’єру ви об’їхали півсвіту. Де б хотіли побувати з чоловіком?

— Де завгодно, лише б удвох. Адже за великим рахунком, тільки повернувшись з чемпіонату світу, через місяць після весілля відчула себе молодою дружиною. А в Австралії доводилося задовольнятися переглядом весільних фотографій разом з подругами.

— У вас, як я чув, проблема з купальниками?

— На сезон виділяється тільки два, а зношуються вони за кілька місяців. Не в ганчір’ї ж виступати. От і доводиться викладати зі своєї кишені. За кожне нове вбрання, бувало, платила по $100. Уявіть собі, якби футболістам довелося купувати за свої кревні по декілька разів на рік футболку, труси, бутси. Який скандал піднявся б. А у нас всі кінці — у воду.

— Дозвольте мені розвинути тему: мені по секрету сказали, що Валентин дуже уважно стежить за тим, у купальнику якого кольору ви тренуєтеся?

— Він так дізнається, який у мене настрій. Якщо одягаю яскраві — до мені краще не підходити — можу нагрубити, образити, якщо — суворий, однотонний, особливо білий, — отже, все гаразд. Все пробачу, все зроблю.

— Тобто ви хочете сказати, що у вас вибуховий характер?

— Навпаки — врівноважений. Вишка не терпить запальності.

— Ви, по-моєму, собі суперечите — купальник один, другий, третій.

— Ну не можна ж увесь час ходить тільки по струночці, бути добренькою та правильною. Іноді й розрядка потрібна. От тільки треба знати, коли і як.

— Відомо, що спортсмени пересичуються тренуванням, змаганнями, переїздами. Той же великий Юрій Власов зізнавався. що часом просто ненавидів штангу, навіть дивитися не хотів у її бік. А як у вас з цією справою — з вишкою, стрибками, водою?

— Напевно, момент пересичення у мене не настав, хоч на кожному тренуванні виконую по 60—70 стрибків. А воду я взагалі шалено люблю — і не уявляю відпочинок влітку без неї. У тому ж далекому австралійському Перті в дні відпочинку ми з тренером спеціально їздили купатися в океані. Та що там говорити, я можу 2 години поспіль плескатися у звичайній ванній. Одне з моїх найулюбленіших занять також пов’язане з водою — прання білизни.

— Якщо ми торкнулися теми ваших захоплень, чи гарна ви господиня? Що ви робите в хвилини відпочинку і які страви вважаєте за краще готувати?

— Дивлюся телевізор, подовгу розмовляю з чоловіком, що ж до моїх кулінарних здібностей, то раніше добре вміла пекти торти, а взагалі у мене чудово виходить смажена картопля. Я навіть мріяла відкрити своє кафе або ресторанчик. Намагалася готувати не за кулінарними рецептами й книгами, а старалася винаходити щось своє.

— Це бажання зрозуміле, адже під час численних поїздок вам, напевно, вдалося спробувати багато вишуканих страв?

— Так, дуже запам’яталася китайська кухня — екзотика, незвичність. Але найбільше залишився в пам’яті гіркий смак юшки з буряків під час змагань у Польщі, коли мені не захотіли вручити головний приз. Досі клубок у горлі стоїть.

— Уявімо собі, що всі кінофільми переглянуті, всі теми з Валентином обговорені, білизна випрана, а смажена картопля та якісь міфічні торти в минулому з’їдені. Як болільник на які змагання ви б відправилися?

— З фігурного катання або художньої гімнастики. Правда, Валентин мене поступово долучив до футболу, баскетболу, гандболу.

— Як я зрозумів, ви хочете стати професійною журналісткою. А пробували ви свої сили на цій ниві?

— Під час розіграшу Кубка Європи коментувала стрибки з вишки.

— Вийшло?

— Не знаю, але те, що сильно хвилювалася і ковтала деякі слова — це вже точно.

— Якщо ви не встигли у вихідний день приготувати, чи зможете без запрошення з’явитися до свекрухи, як говориться, на млинці?

— Навіть дуже просто. Ми живемо окремо від наших батьків, і тому я бажаний гість у його мами, а він у моєї.

МЕНІ ХОТІЛИ ДАТИ ІМ’Я НА ЧЕСТЬ... ШОКОЛАДКИ

— Я помічав, що декілька разів вас Валентин називав Оленкою. Він завжди до вас так звертається?

— Ні, ще говорить ласкаво «Мій котик». А взагалі-то, це ім’я хотіла мені дати при народженні моя мама, тому що дуже любила шоколад «Оленка», який весь час їй носив мій батько. На жаль, при реєстрації в ЗАГСі їм натякнули, що Оленка — це не заведено, і порадили назвати скромніше і суворіше — Олена.

— Звісно, Оленка — щось казкове і далеке від так званого соцреалізму. Колекціонування м’яких іграшок — звірів — це продовження нездійсненої казки?

— Частково це так, адже в різних країнах водяться свої дивовижні звірі, ось, наприклад, з Австралії я привезла найсимпатичнішого товстенького ведмедя коалу, який живе на деревах. Цікаво, чи не правда? І таких незвичайних іграшок у мене багато.

— Я знаю, що у вас є ще одна, але вже дуже серйозна, доросла іграшка. З якою ви досить хвацько поводитеся.

— Не приховую, я просто відпочиваю, коли сиджу за кермом мого «Жигульонка».

— І, звісно, як у будь-якої жінки-водія є свої взаємостосунки з ДАІ.

— Природно. Одного разу, після невдалого тренування, розсерджена сіла за кермо, щоб розвіятися, і треба ж такому трапитися, не помітила лівого повороту й поїхала прямо. Тут, як з-під землі, інспектор, мовляв панночка, з вас належить штраф. Валік спробував було зіграти на патріотизмі, мовляв, за кермом чемпіонка світу, яка втомилася після тренування, на що у відповідь сержант тільки посміхнувся: бачили ми таких — ще вчора двох чемпіонів світу оштрафували і ви будете в моїй колекції третьою. Ось і довелося викласти 18 грн. За кермо сів Валя, адже гроші останні були.

— Розказують, що одного разу на змаганнях ви переплутали ноги з головою.

— Під час турніру в Данії перед входом до басейну, де ми повинні були стрибати з вишки, стояла велика коробка з різнокольоровими пакетиками, чого б і собі не взяти по парочці сувенірів. Тим більше, що вони були схожими на гумові купальні шапочки. Ось ми з подружкою і проходили в них перший день змагань. А другого дня, коли на трибунах стало більше глядачів, з жахом помітили, що ці шапочки вони одягають на взуття.

— Те, що ви любите і якому відпочинку віддаєте перевагу, ми вже з’ясували, а чого ви не любите?

— Працювати в саду на дачі. Ну немає у мене потягу до землі й усе тут. Квіти, дерева — це по мені, а ось картопля, помідори, редиска, з якими треба возитися — обкопувати, удобрювати, не викликають позитивних емоцій. Бо так, буває, в басейні «напашешься»...

— Ви в самому розквіті сил, відома спортсменка. Кохана дружина, слухняна дочка, а про продовження роду не роздумуєте?

— Ось з’їжджу ще в Австралію 2000 року, але вже на Олімпійські ігри, а там видно буде. Дитина в дім — щастя в дім.

— От ви так любите воду. У вас батьки часом не гідротехніки чи меліоратори?

— Аж ніяк, обидва дуже сухопутні: батько Григорій Семенович працює в комерційній структурі, а мати Людмила Василівна — викладач у машинобудівному інституті. Зате їх віддаленість від мого улюбленого виду спорту — стрибків у воду, сторицею заповнює мій тренер Тетяна Олександрівна Турова, вона дуже багато допомагає мені в життєвих ситуаціях.

— Це ми вже проходили: тренер у спортсмена або батько рідний, або деспот, що вичавлює останні соки.

— У моєму випадку — це перше, і я рада, що у мене є такий вірний старший товариш.

— І тепер останнє запитання. А що ж трапилося там з поїздом, із Президентом країни?

— Та нічого особливого. Просто для вручення урядової нагороди мене затримали у Києві, і я тоді не поїхала на досить важливий турнір до Німеччини.

Закiнчення.

Початок читайте у № 56 газети