Ошибана по-українськи

Шість століть тому в Японії самураї навчилися «писати» картини пелюстками. Це мистецтво отримало назву ошибана і поступово поширилося в усьому світі. На картинах українського ландшафтного дизайнера, майстра декоративно-прикладного мистецтва Лариси Булигіної «живуть» рослини з Криму, Карпат і Запоріжжя (батьківщина дизайнера). Великою «творчою лабораторією» для пані Лариси став її сад, що розкинувся на 40 сотках, де можна день за днем спостерігати, як міняються рослини. «Я професійний ландшафтний дизайнер: створюю сади, парки, насолоджуюся цією красою, а коли настає осінь, стає сумно. Мені захотілося зберегти красу рослин якнайдовше, але не у вигляді гербарію, а в повноцінному сюжеті, який передає глибину природи», — розповідає Лариса Булигіна.

Дизайнер займається ошибана майже десять років. Цього року вона вперше виставила на публіку своє уподобання. Перша виставка відбулася в Запоріжжі, друга — в Алуштинському краєзнавчому музеї, а третя — 8 листопада в Центральному музеї Тавриди в Сімферополі, де представлено 42 роботи. «День» поспілкувався з пані Ларисою і дізнався про секрети збереження крихкої краси природи.

— Насамперед я художник-прикладник, але з часом захопилася ландшафтом. І те, й інше привело мене до ошибана, у нас це називається плоскою флористикою. Те, що можна написати пензлем, я пишу пелюстками. На роботи є попит, їх купують. Є бажаючі навчитися цьому мистецтву. Мені це дуже приємно, і я із задоволенням передаю знання і навики: важлива не лише витонченість роботи, але і знання дендрології — не всі рослини підходять для засушування, це потрібно розуміти і знати.

— Які якості необхідні людині, котра хоче оволодіти мистецтвом ошибана?

— Важливо вміти спостерігати: вийшовши в ліс, степ, на лужок у травні, ви побачите одні рослини, в середині літа — інші, а осінь — просто казково багата! Те, що ми називаємо бур’яном, стає червоним, помаранчевим, бузковим, майже синім — і це ті рослини, які влітку були непривабливими. Протягом сезону можна кожного разу знаходити щось нове. У своєму саду я можу спостерігати рослини протягом усього вегетативного сезону: з одного куща або квітки за рік беру абсолютно різні гілочки та листочки. Ось такий фокус. Є рослини, у яких листя при засушуванні має чорний, ніби оксамитовий, благородний колір. Узагалі я прагну знаходити рідкісну колірну гаму для рослин. До речі, всі роботи на виставці мають натуральний колір — ні краплиночки фарби.

— Які особливості заготовки матеріалу для ошибана?

— Можна використовувати практично всі рослини, які містять мінімальну кількість вологи. Добре підходить листя чагарників, дерев, жорсткі весняні квіти, наприклад, морозник. А ось первоцвіти, тюльпани, крокуси не годяться. Рослини я сушу в книжках, які прокладаю промокальним папером або газетним без поліграфії. Книжки кладу під прес, кілограмів на 20-25 — не повинно бути доступу повітря. Тоді червоний, жовтий, синій зберігають кольори впродовж багатьох років. У мене є роботи, яким понад дев’ять років, і вони до цього часу яскраві. Не рекомендують сушити рослини праскою: будь-яка парова, теплова обробка робить рослини крихкішими, можуть з’явитися плями. Для заготовлених матеріалів у мене є окрема кімната.

Кілька тижнів я жила у Великоберезнянському районі на Закарпатті: від їхніх лугів і підлісків я була в захопленні! А в Криму мене приголомшують степи: прекрасні шавлії, різнотрав’я. У Лисячій бухті, Рибачому ми обходили всі пагорбки. А піднімаючись на Ай-Петрі, під соснами я збирала різнотрав’я. Луговий матеріал беру в Запоріжжі.

Марина Мальгіна, завідувач відділу історії Центрального музею Тавриди, поділилася: «Зараз ручна робота входить у моду, тому що люди відчули, що все більше і більше їх оточують промислові речі, без яких неможливо обійтися, але які не зробиш своїми руками. Цих предметів стає так багато, що вони втрачають душу. Людина інстинктивно тягнеться до «ручного», хоче сама зануритися в процес творчості».