Останнi гастролi

У футболі, як і у житті, від невдач і провалів не застрахований ніхто. Одна несподівана помилка може зруйнувати зроблене за багато років, і навпаки — одна несподівана удача здатна стати приводом для багаторічного самовихваляння. Я не знаю, скільки телеглядачів, із тих, що спостерігали за грою збірної України проти Шотландії у Глазго, змогли додивитись трансляцію до кінця. Настільки пригнічувало споглядання за групою футболістів у жовтій формі, які відверто не бажали боротися до останніх хвилин і покірно очікували закінчення програного матчу.

Ми розуміємо, що у збірній може не вистачати висококласних гравців, що гравцями команди можуть бути допущені прикрі помилки, що у грі може просто не пощастити. А чи можна зрозуміти небажання боротися за перемогу до останньої хвилини? Виходить, що можна.

Гадаю, що саме у цьому причина невдач української футбольної збірної. Не біда, що команда зіграла вкрай погано. Біда в тому, що про це немає кому сказати всю правду. Нас всіх це влаштовує, чи не так? Нас не обурює поведінка гравців і тренерів, їхнє ставлення до обов’язку представляти країну на міжнародній футбольній арені. Ми продовжуємо «підтримувати команду», гру якої у будь-якій іншій країні назвали б ганебною. То так нам і треба.

У найгіршому за всю історію існування збірної України результаті відбірного турніру винен не тренер Блохін, який так і не зміг зліпити із гравців щось схоже на футбольну команду, не капітан збірної Шевченко, який грає за збірну коли хоче, а коли хоче — не грає, не інші гравці, які не знайшли в собі сил і волі до перемоги. Винi всі ми, які до останнього моменту продовжували «вірити у команду», яка була заздалегідь приречена на невдачу.

Якщо дивитись об’єктивно, то нинішня збірна України нічим не гірша за себе саму дворічної давнини, яку ми вітали з виходом на Кубок світу. Команда грає точно так, як грала восени 2005-го. Різниця лише у тому, що тоді у ворота наших суперників залетіло кілька випадкових м’ячів, а у наші — не залетіло. Та ще й суперники у минулому відборі понавтрачали очок із слабкими конкурентами, та в іграх між собою. Ми ж назвали все це тоді нашою видатною перемогою. Маючи для цього стільки ж підстав, скільки їх має той, хто виграв у лотерею, а потім пояснює свій успіх регулярними тренуваннями.

Хіба не видно було, що своєї гри у нинішньої збірної України немає. А те, що є, відповідає рівню європейських середнячків. Минулої суботи нашу національну команду декласувала збірна Шотландії, гравці якої є загальновизнаними футбольними посередньостями. Просто шотландці у кожній грі борються за перемогу до останньої секунди не заважаючи на рахунок. Ця властивість футболістів — відображення національного характеру. Наш же характер — самі знаєте який. То чого нам тоді закидати щось футбольній збірній, яка зіграла проти шотландців згідно популярній приказці: «Не тратьте, куме, сили...»

Завтра національна збірна України зіграє один із трьох матчів відбірного турніру до Євро-2012, які залишилися, і результат яких вже не вплине на її турнірне становище. Суперником українців буде команда Фарерських островів, яка поки що програла всі свої матчі. Результат цього протистояння буде мати лише арифметичне значення, так само, як і останнi гастролi збірної Блохіна до Литви, так само, як і заключний матч відбору у Києві проти Франції. Якщо ця «гастроль» буде не останньою, нам залишиться і надалі «підтримувати нашу збірну», не критикуючи її за погану гру, вірячи у таланти Блохіна і Шевченка, й у лотерейну удачу. Інша удача для такої збірної — неможлива.