Політ механічного метелика
Кожному з нас періодично починає здаватися, що в оточуючому світі дуже багато сірості. Шлях до порятунку кожен обирає сам — хтось кидається розфарбовувати свій світ яскравими фарбами, а хтось ламає стереотипи по-своєму: відмовляється безповоротно відкинути сірий колір, пізнаючи його глибини, відшукує нову гру ліній, тіней та форм. Художник Юрій Вакуленко, який недавно представив виставку графіки у київській галереї «Неф», — з останньої категорії митців. Його роботи трохи загадкові, вони примушують фантазувати й пригадувати — тому що схожі на сни. Не на гарячкове марення підсвідомості, а на легку гру уяви. На білизняній мотузці у день народження сушиться паперовий рубль, жабки з блискучими лапками подорожують на механічному метеликові, старі будинки та старі дерева пливуть у тумані в пустоту, втомлений симпатичний бегемот відпочиває під прозорою аркою і ніби кришталевим деревцем.
Запрошуючи нас вигадати свою казку про кожну з його робіт, Юрій Вакуленко як ніхто інший знає, що інтуїція і натхнення обов’язково приведуть до успіху. У свій час вони примусили його — уродженця Нижнього Тагілу, що провів дитинство та юнацтво у Баку, відслужив у Забайкальському окрузі — за кілька днів до закінчення прийому документів передумати вступати до інститут імені Мухіної та приїхати до Києва — міста, у якому він був лише один раз, ще школярем. Доля не обманула. Сьогодні Юрій Вакуленко — успішний керівник створеного ним десять років тому Центру реставрації й експертизи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Він — реставратор живопису, визнаний експерт з антикваріату, викладач. «Кожен день доводить, що ти собі не належиш, — говорить Юрій Вакуленко. — А значить, ти весь час комусь потрібен. Імпульс від усвідомлення цього дає сили продовжувати творити».
Безумовно, імпульс для творчості Юрію Вакуленко дають і ті, часом просто унікальні, витвори мистецтва, які він реставрує. Відроджуючи істинне обличчя старовинних речей, майстер не має права й на десяту частку міліметра відійти від ліній, створених художниками минулих століть, не має права змінити відтінок найдрібнішої деталі. Але щоденне спілкування з творами майстрів старовини не дозволяє схибити і у власній творчості — це щось на зразок відповідальності перед попередніми поколіннями. У своїх малюнках і картинах також все має бути без халтури. По- справжньому. Тільки тоді почнуть працювати крила механічного метелика.
