Про дитячий джаз і труднощі зростання
Джаз — мистецтво, яке народжується на очах, точніше, вухах, присутніх при «пологах». Чи можна навчитися його створювати, чи це виключно природний дар — джазова імпровізація? Весь світ сьогодні вчиться джазу: понад 20 років у більшості американських, європейських і частині російських музичних ВНЗ ведеться викладання на джазових факультетах. Джаз зберігає й розвиває всі стилі, які сформувалися в процесі його сторічної історії: від ранніх традиційного і диксиленду до найскладніших концептуальних free, модального, fusion і більш пізніх «дрібних» течій. Своє негритянське коріння він сильно переріс, поєднавши досягнення найскладнішого сучасного філармонічного авангарду із «залишковими» батьківськими рисами, більш за все в галузі ритму. Для того, щоб збагнути це складне мистецтво потрібно не лише вміти імпровізувати, але й мати блискучу підготовку в галузі теорії та історії музики: знати класичну й джазову гармонію, поліфонію, аналіз музичних форм, фольклор і розбиратися в музиці, в тому числі класичній, плюс, не гірше за «академічних» музикантів володіти своїм інструментом, чи то голосом, саксофоном чи роялем. Цей висновок напрошується після контакту з мистецтвом провідних американських і європейських джазових виконавців, які в останні роки гастролювали в Києві.
У нас також вчать дітей джазу, в Україні є джазові відділення в ряді музичних шкіл і училищ, щоправда, в консерваторіях до джазу, поки що, не доходить — сильні наша провінційна обережність і консерватизм, та і з викладацькими кадрами не просто: оплачується педагогічна праця більш ніж скромно, і викладати йдуть альтруїсти, які жити без учнів не можуть, чи музиканти, які грають «не дуже», (проте, грати самому й навчити цього інших — зовсім не одне й те ж). Злиденність державного фінансування цієї сфери музичної освіти — кричуща. І «класичним» фахам кошти виділяються мізерні, страждають усі ланки музичної освіти: ДМШ, училища, консерваторії. Немає ані інструментарію, ані нот (нещодавно в Києві закрилася остання нотна книгарня, все одно, торгувати нема чим, музичні видавництва простоюють). Багато які ДМШ не мають власних приміщень, наприклад київська ДМШ № 29, яка святкує свою 30-річчя, знамените на весь світ училище Гліера, які «туляться» на пташиних правах на чужих закутках, орендуючи все, що можна. А для того, щоб навчити джазу, тобто грі на електроінструментах чи співу в мікрофон, потрібно мати ще більш складне й часом дорожче обладнання, ніж при навчанні на акустичних інструментах.
У Києві є меценати, які підтримують джазовий рух: відомий власник мережі ресторанів Ерік Айгнер, клуб якого «44» — «розсадник» джазу в Україні. Саме під його егідою пройшли в нас концерти справжніх зірок світового джазу: саксофоніста Ерні Воттса, суперклавішника Джо Завінула і його «Синдикату», гітаристів Едуардо Нієбли та Джона Маклафліна, басистів Діна Брауна та Віктора Бейлі, ударника Біллі Кобема, мультиінструменталістів братів Мутшпіль. У його закладі нерідко дебютують і молоді виконавці. А тепер з’явився ще один справжній шанувальник музичного руху в Україні, який заявив про цілу програму в цій галузі: з ініціативи та при підтримці автомобільного концерну днями в «44» пройшла презентація диску «Атлант М —перший дитячий джазовий фестиваль», який проходив тут же, в «44». Це було триденне дитяче свято, учасниками якого стали кращі юні джазмени, учні київських ДМШ. Фінансування компанією фестивалю (а діти отримали невеликі грошові гонорари, їх прекрасно пригощали, були подарунки й незабутня атмосфера радісного свята, яка панувала протягом трьох днів) і випуску 1000 примірників записаного в його ході CD — явище в нашому житті рідкісне. Диск являє собою певний інтерес: діти співають і грають під акомпанемент стейдж- бенду «Схід» — однієї з найбільш професійних українських джазових інструментальних груп. Виступи юних джазистів привабливі безпосередністю й наївністю, про сучасні стилі говорити наразі ранувато, діти обертаються у сфері «не пізніше за свінг», багато що з показаного «вивчене», але й це радує. Проте серед учасників є вже зрілі музиканти, наприклад, переможець багатьох міжнародних фестивалів 13-річна вокалістка Юлія Головань. Поруч із дітьми в концертах брали участь дорослі майстри: дует Юлії Роми (вокал) —Наталі Лебедєвої (клавішні), дівочий вокальний квінтет «Beauty Band» і зарубіжні гості: співачка з Сан-Франциско Деніз Пер’є в супроводі пітерського клавішника Андрія Кондакова. Ведучим фестивалю, співпродюсером (разом з Юлією Кажарською з «Атлант-М»), і батьком всіх тридцяти 6 — 15-річних учасників фестивалю став популярний радіокоментатор Олексій Коган.
На цивілізованому заході немає жодного непопсового колективу — чи то симфонічний, чи то джазовий оркестр, фольклорний гурт чи театр — який не мав би солідного спонсора. Меценатство там — явище традиційне, навіть обов’язкове. Наприклад, мюнхенський симфонічний оркестр у всіх своїх афішах і програмках рекламує свого спонсора, концерн «Ауді». І тут нам наразі є чого вчитися. Однак перші ластівки радують, оголошено прийом заявок від тих, хто бажає брати участь у наступному фестивалі, який передбачається провести за рік. Фестиваль і дитячий диск зусиллями впорядників обіцяють стати традиційними і вийти на міжнародний рівень.
