Реконструктори минулих епох
На будь-яку історичну епоху можна дивитися з різних точок зору. От, наприклад, часи Середньовіччя дехто вважає не такими вже і лихими. Інакше навряд чи б рух так званих реконструкторів поширився по всьому світу. В Україні теж є його адепти. Нещодавно вони зібралися на I Міжнародний фестиваль середньовічної культури «Київська фортеця». Для реконструкторів створюване ними майже оригінальне історичне оточення, включаючи не тільки зброю і обладунки, а й усі побутові речі, — не гра, а частина реальності. А ще один із найпевніших способів розпізнати суть людини (але ніколи не плутайте їх із толкієністами).
Реконструктори — люди, «які займаються відтворенням побуту, традицій і предметів конкретної епохи», — стверджує «Вікіпедія». В Україні цей рух не дуже поширений. Так, з усієї Західної України масштабно цим займаються лише у Львові — у Клубі історичної реконструкції «Срібний вовк» та Військово- історийчній дружині «Чорна Галич». Щоправда, є ще клуби в Рівному, Луцьку, на Хмельниччині. Реконструктори стверджують, що відтворена минувщина для них — це частина реальності. «І в цьому є резон, — пояснює філософію реконструкторів капітан Клубу військово-історичної реконструкції «Тевтонський орден Київська комтурія» Віктор Кравченко, — можливо, комусь здається, що хлопці граються у лицарів... Насправді, якщо подивитися на зовнішній світ, то люди теж постійно граються. А кому це потрібно? Ми зустрічаємося на полі з хлопцями і одразу видно «ху із ху». Можна це пояснювати й інакше, тут є варіанти: ходити в гори в походи, сплавлятися на байдарках. Хто яка людина в екстремальних ситуаціях видно одразу». Під час боїв реконструктори обов’язково дотримуються бойової толерантності, а після «спеки» на полі бою до ран ку пирують зі своїми супротивниками. «Хороші вороги кращі за поганих друзів», — стверджують вони. На гуляннях після битв «воїни» спілкуються, співають, грають у специфічні ігрища, танцюють. Одна з найулюбленіших — ірландський тафт, де чоловіки б’ють одне одного пальцями по щоці. «Але культурно!», — одразу застерігає один із учасників «Чорної Галичі». Перший б’є легко, далі — усе сильніше і сильніше, поки гравці не «випадають» iз гри.
До речі, тільки під час відпочинку реконструктори дозволяють собі панібратство. В усіх клубах, залежно від їхнього спрямування, існує чітка ієрархія, де молодший за рангом підкоряється старшому. За твердженнями учасників клубів, демократія просто б розвалила все. Особливо зачіпає реконструкторів, коли їх називають толкієністами. Вони стверджують, що це зовсім інше, адже послідовники Толкієна живуть у світі фентезі, у казці. А реконструктори — у конкретно-історичних обставинах. «Наприклад, ми займаємося Тевтонським орденом. Ми беремо конкретний історичний відтинок. У даному випадку — 30 років: з 1380 до 1410 року. На цей період у першу чергу підбирається «копанина» — археологічні знахідки обладунків, озброєння та одягу. Оскільки археології зазвичай недостатньо, вона підкріплюється зображальними джерелами. Далі ми складаємо геометричні нариси, де зазначаються усі радіуси, викривлення і так далі. Якщо є складнощі, от як у нас — мало джерел про Пруссію, тоді починаємо шукати загальноєвропейські тенденції. Наприклад, у iталійців, які були основними постачальниками обладунків по всій Європі, тому за їхніми напрацюваннями робилося «залізо» в усій Європі. Те, чим займаються реконструктори — це сплав крамниці залізних виробів і «скаутського» гуртка. Ми повинні до всього докопуватися. Було це чи цього не було? А чому саме такий шолом? Це експериментальна археологія, археологічний експеримент», — пояснює Віктор Кравченко.
Дівчата серед реконструкторів є, але їх, звичайно, значно менше — близько 20 відсотків. Як правило, в боях участі вони не беруть, а виконують господарські й естетичні функції, готуючи страви, а також танцюючи, співаючи і майструючи прикраси.
Проводити фестиваль середньовічної культури «Київська фортеця» організатори вирішили на території історико-архітектурної пам’ятки- музею «Київська фортеця». З XIX століття — це єдина фортеця в Києві, що вціліла ще з часів Київської Русі. Її будівництво почалося ще в XI столітті, а вже в 1240-му році вона була зруйнована татаро- монгольською ордою хана Батия. Але протягом наступних років відновлена і значно розбудована. Кращого місця для проведення фесту середньовічної культури, здається, не знайти. Але з погодою організаторам категорично не пощастило. Через неймовірну спеку їм вдалося реалізувати менше половини запланованих заходів. Хоча самі учасники фестивалю з різних регіонів України (Харків, Одеса, Черкаси, Рівне, Київ, Львів) стверджують, що своє від фестивалю вони отримали. Адже спілкуватися зі знайомими- реконструкторами через нерозвиненість руху в межах України вдається дуже нечасто. «Востаннє ми бачилися ще восени на святкуваннях з нагоди 750-річчя Львова. Нам простіше зустріти одне одного у Виборзі за 1700 кілометрів, ніж тут», — сумно констатують вони.
Одним із каменів спотикання для фестивалю стали непорозуміння з адміністрацією історичної пам’ятки «Київська фортеця». За словами організатора фестивалю Людмили Новикової-Польової, керівництво музею не стримало своє слово і відмовилося виконувати попередні домовленості. Саме ж керівництво у особі заступника директора історико- архітектурного музею коментувати фестиваль відмовилося взагалі. Про проблеми з фінансуванням говорити просто немає сенсу, вони є завжди і всюди, а особливо там, де з’являються некон’юнктурні ідеї й ентузіасти, які ці ідеї просувають. Але попри все Людмила рішуче настроєна на подальше проведення фестивалю, адже «Київська фортеця» претендує на те, аби стати для українських реконструкторів чи не єдиним приводом для зустрічі тут, на рідній землі.
