Шеф на годину

Сьогодні щонайменше дві третини українців сушитимуть голову: як без особливих наслідків, але водночас цікаво розіграти ближнього. Чіткість у кількості тих, хто святкує 1 квітня, — не випадковість. Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними в різний час і в різних країнах, саме стільки людей, як правило, приєднуються до взаєморозігрування та взаємообдурювання. Соціологам вдалося виділити й найнебезпечніші цього дня категорії населення — найбільш схильні до організації каверз. У лідерах, чого й слід було чекати, виявилися студенти. А друге місце з незначним відривом уже котрий рік поспіль займають бізнесмени та великі підприємці. Лідери із розігрування розповідають, що зазвичай нічого надприродного не вигадують — як правило, використовують затерті варіанти в адаптованій до ситуації формі. Зрозуміло, що 1 квітня на зауваження «в тебе вся спина біла» ніхто не відреагує. Зате висловлювання в дусі «дають стипендію» або «декан викликає» продовжують хвилювати і в День сміху.

А що стосується бізнесменів, то сьогодні вони — основні клієнти київського стола замовлень розіграшів. Проте не тільки напередодні 1 квітня. Генеральний продюсер театру свят «ОС» Олег Кий переконаний, що добре продуманий і відрепетируваний розіграш ще ніколи не заважав веселощам із нагоди дня народження або 8 Березня. Притому, що замовлення розіграшів — це щось більше, ніж просто зателефонувати, коротко повідомити, чого хочеться, і з нетерпінням чекати акторів. Як показує досвід театру, набагато більший успіх мають заходи, де замовник грає першу скрипку — виступає головною дійовою особою, а актори йому тільки допомагають. Наприклад, розповідає О. Кий, на 8 Березня в одній з великих і успішних фірм чоловіча частина вирішила відійти від банального квіти- цукерки-шампанське та створити щось оригінальне. У театрі задумали, що на свято чоловіки перетворяться на рожевих слонів з усіма діалогами, декораціями і костюмами цього образу. Організувати специфічне обмундирування за чотири дні виявилося складно, але все-таки можливо. Набагато гірші були справи з програванням сюжету — адже менеджерам і директорам не щодня доводиться танцювати танго та трагічним голосом читати вірші. Тому репетирували навіть у робочий час. Актори театру «ОС» досі сміються, згадуючи, як у перерві між діловими дзвінками директорський склад у напрасованих костюмах вживався в напівтрагічний-напівкомічний образ рожевого слона.

Подібні розіграші — звісно, не до 1 квітня. Вони — швидше приємна несподіванка, що розкриває приховані таланти організаторів, ніж каверза. До Дня сміху, вважають у театрі, необхідне щось таке, що шокує, захоплює дух і навіть страшне. Наприклад, кілька років тому, в переддень 1 квітня в «замовлення» зателефонував директор однієї з компаній і попросив організувати для своїх співробітників ігрове шоу. Після недовгої підготовки у встановлений день в офісі з’явився, м’яко кажучи, ексцентрично одягнутий чоловік. Відрекомендувавшись новим босом, він зібрав увесь колектив й урочисто повідомив про свої нововведення. По-перше, він заявив, що в обов’язковому порядку проведе атестацію всіх співробітників, щоб визначити, хто тут зайвий, а по-друге, в його підлеглих з’являться нові обов’язки. Скажімо, менеджер із реклами відтепер щоранку розповідатиме колегам свіжий анекдот, а дизайнер — повідомлятиме співробітникам хороші новини. Зрозуміло, що появу справжнього начальника співробітники, які вже запідозрили недобре, зустріли з бурхливою радістю.

Варіантів можна вигадати силу-силенну, каже О. Кий. Найголовніше — щоб у кожному випадку розіграш був ексклюзивним та відрепетируваним. На запитання: чи не буває так, що клієнт захоче абсолютно нездійсненного, генеральний продюсер театру «ОС» відповідає негативно. «Буває просто складно. Нерідко поставити складний танцювальний номер просять за два дні до «прем’єри». При цьому ми знаємо, що якісний продукт може вдатися лише в тому випадку, якщо репетирувати не менше чотирьох тижнів».

Словом, проблеми виникають тоді, коли часу обмаль, а ресурсів для розіграшу необхідно чимало. Наприклад, клієнт забажав привітати свою благовірну з днем народження. Вирішив, що її вразить висячий на підтяжках чоловік із букетом квітів у зубах. Звідси, щоб втілити в життя задум, необхідно орендувати підйомний кран із водієм, домовитися з каскадером. Ще складніша ситуація, коли доводиться домовлятися з бутафорами, а заодно й із сусідами. Останні схильні дивуватися, коли на сходовій клітці раптом починають вибудовувати об’ємні декорації та підключати колірні установки. Отже, доводиться або ставити тимчасові перегородки, або популярно пояснювати, що в їхнього сусіда ювілей, і його друзі побажали, щоб іменинник прокинувся, скажімо, в царському палаці.

Але найграндіозніший проект виконавців розіграшів відбувся в невеликому селі в Закарпатті. Місцевість, примітну лише згорілою котельною, вони перетворили справді на райський куточок з алеями, зимовими садами, ігровими майданчиками та чудовою ілюмінацією. Щоправда, для того, щоб влаштувати свято для сотні гостей, знадобилося 120 чоловік обслуговуючого персоналу.

Проте замовити розіграш — справа не з дешевих. Менше 10 тисяч доларів за його організацію беруть надто рідко. Проте, як стверджує Олег Кий, попит на такі послуги в Україні є, притому чималий та цілорічний. Більш того, на його думку, останнім часом клієнт став перебірливіший, вимогливіший і в хорошому значенні слова примхливіший. Це, природно, не може не позначитися на пропозиціях. Сучасне свято — це реал-шоу, де присутні одночасно є й глядачами, й акторами. Тому свята, які обмежуються застіллям і ведучим, котрий пропонує типово весільні приколи, вже практично не котируються.

Олег Кий стверджує, що таким чином ми поступово наближаємося до західних стандартів навіть у святкуванні. Природно, розіграші та жарти, які звучать, скажімо, в Німеччині, українцям будуть не дуже близькі. Але це вже, каже Олег Кий, особливості національного менталітету та гумору. А в цілому креатив і спонтанність — нинішні «кити» будь-якого свята в будь-якій країні. А цих якостей, за особистим переконанням генерального продюсера театру «ОС», українцям цілком вистачає.