«Слідчий» Олександр Муратов
У прокат вийшов новий художній фільм українського режисера Олександра Муратова «Вбивство в зимовій Ялті», знятий на кіностудії імені О. Довженка на замовлення Міністерства культури і туризму України.
Кіномани знають, що Олександр Ігоревич зняв пронизливо-щиру драму «Любаша», яку кінознавці чомусь записали в категорію дитячих фільмів; він автор трилогії за творами Хвильового («Танго смерті», «Геть сором», «Вальдшнепи»), його було номіновано за ці роботи на Шевченківську премію; творець першого кримськотатарського фільму «Татарський триптих» (знятий за мотивами Михайла Коцюбинського); і раптом Муратов вирішив повернутися до детективного жанру. Двосерійний фільм за повістю братів Вайнерів «Гонки по вертикалі», що вийшов на екран у 1983 році, приніс кінорежисеру славу майстра психологічного детектива. Щоправда, цього разу Олександр Муратов звернувся не до художнього твору, а до реальної історії...
— Коли я не знімаю свої фільми, — розповідає кінорежисер, — то заробляю на життя тим, що доробляю чужі (частіше «мосфільмовські» стрічки), які з різних причин постановник не в змозі завершити самостійно. Так, кілька років тому мене викликали на Ялтинську кіностудію дозняти один із фільмів. Одного разу, в перерві між зйомками, я взяв зі столу величезну папку. Виявилося, що реквізитом слугував том справжньої кримінальної справи 15-річної давнини, взятої напрокат у прокуратурі. Я по-справжньому захопився читанням. Історія здалася вельми цікавою, тому що, вдумавшись у ситуацію, я разом зі слідчим, який вів записи (хоч і не дуже грамотно, проте, дуже детально і, що особливо мене порадувало — писав хорошим почерком), намагався розгадати загадку: хто ж убивця молодої дівчини. Заінтригований, я пішов до прокуратури, взяв у архіві решту шість томів цієї справи. Вечорами в готелі проводив час за читанням тих допитів. Фінал історії для мене став несподіванкою — крутіше, ніж у детективі. Але найголовніше — ця історія мені як режисеру давала можливість показати панорами різних характерів. На основі цієї справи я і написав сценарій майбутнього фільму. Сюжет картини зав’язся на вбивстві бухгалтера комерційної фірми. Як і мало бути в найкрутішому детективі, у злочині підозрюється хто завгодно, але тільки не реальний убивця, якого лише у фіналі викриють...
За словами режисера, найскладнішим було знайти образи слідчих прокуратури, таких собі ялтинських Шерлока Холмса й доктора Ватсона. Одного з героїв — розумну, сучасну, без зайвого пафосу, праведну людину — грає актор Театру російської драми ім. Лесі Українки Олег Савкін. У стрічці його герою допомагає колега — поривчастий, емоційний і довірливий парубок, якого грає актор Кримськотатарського театру Мустафа Куртмуллаєв. Кінорежисер побачив Мустафу в одній з вистав і був вражений його приголомшливою манерою гри, і запросив знятися у фільмі «Татарський триптих». А працюючи над сценарієм «Убивство в зимовій Ялті» Муратов роль слідчого писав спеціально для Мустафи Куртмуллаєва.
На знімальному майданчику кінорежисер вимагає не акторствувати, а прожити долю героя. Для нього правда життя — основа образу. Напевно, тому так часто вдається Олександр Муратов до послуг непрофесійних акторів. Наприклад, у «Любаші», що приголомшила глядача своєю щирістю, крім Римми Маркової, більше професійних акторів немає. У «Зимову Ялту» режисер також покликав на ролі другого і третього плану людей з масовки. Наприклад, начальника в’язниці у фільмі грає… справжній начальник в’язниці, а роль бомжа, підозрюваного в злочині, — непрофесійний актор одного провінційного лялькового театру Юрій Фреган, який, на жаль, і в житті повторив долю свого героя — і людини, яка спилася, опустилася... Олена Бондарьова-Репіна веде в одному з військових училищ акторську студію. У фільмі Муратова вона з’являється в епізоді. Але в якому! Вона створює образ замученої вбогістю і чоловіком-п’яницею жінки, готової пробачити і віддати останнє своєму мучителю. Її фантастична гра залишається в пам’яті глядачів яскравою картинкою «правди життя».
Камертон правди слугував основним критерієм у кінорежисера і при доборі акторів на інші ролі. Маючи під рукою фотографії людей, що проходили у «ялтинській» справі, Олександр Муратов намагався підібрати акторів, навіть зовні схожих на своїх персонажів. Так, Анатолій Ященко, актор Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра, блискуче зіграв характер «розумного чудовиська», з чиєї мовчазної згоди здійснюється вбивство і зрада. Особливою достовірністю в картині відрізняються образи, створені акторами Театру ім. І. Франка — Володимиром Нечепоренком і Миколою Шутьком. До речі, портрета справжнього злочинця у справі чомусь не виявилося. І він був створений режисерською уявою, його «домалював» артист Микола Шутько.
На презентації фільму, яка пройшла в кінотеатрі «Жовтень», колеги та друзі вітали режисера з успіхом. «Ну ось, як завжди, — жартуючи нарікав друг режисера Юрій Ляшенко, — Муратов кличе подивитися «халтурку», а показує справжнє кіно». А сам кінорежисер пояснює свій успіх просто: «Чим більше історія не тягне на високе мистецтво, тим більше сил я вкладаю в роботу».
Над фільмом разом з Олександром Муратовим у тісному творчому тандемі працювали: композитор Сергій Гримальський та оператор Володимир Басс.
Фільм було показано на кіноринку кінофестивалю «Молодість», що проходив нещодавно у Києві. «Вбивством у зимовій Ялті» зацікавилися прокатники з Росії, але от лихо: Міністерство культури і туризму не виділило грошей на російськомовні копії фільму. В кінорежисера є лише один вихід — зробити їх за свій кошт. Але оскільки прибутки творця картин несумірні поки що з витратами на їхнє виробництво, а просити у багатих майстер не вміє, навряд чи найближчим часом український фільм побачать у країнах СНД. Тому для зарубіжжя ми досі лишаємося країною, де «кінематографа немає»...
