СЛОВНИК СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ
Поняття А. з’явилося після Другої світової війни, коли було поставлене на промислову основу виробництво розваг у всіх сферах як традиційних (театр, література, живопис), так і відносно нових (кінематограф, естрадна музика). Багатомільйонне тиражування книжок і грамплатівок, посилене засобами радіо і телебачення, дуже швидко створило своєрідну диктатуру споживача. Замовником і володарем у ній виступає такий собі безликий суб’єкт, який вимагає і купує саме цю, а не іншу пісню по радіо (на грамплатівці), саме цю, а не іншу книжку, дивиться саме цей фільм. Звичайно, «модних» пісень, грамплатівок, книг, фільмів виробляють силу-силенну. Але це ілюзія вибору: в цьому потоцi одинична своєрідність того або іншого творця стирається. По суті, споживачі вимушені вибирати між варіаціями одного і того самого, усередненого, вкрай стандартизованого культурного продукту.
Таким чином, андерграундне — не означає маргінальне. Просто любителю авангардної музики безглуздо навіть вмикати приймач, щоб знайти хоч би одну FM-станцію, яка задовольняє його смаки. Поклонник арт-хаусу не має шансів провести цікавий вечір у кінотеатрі великої прокатної мережі, перевантаженої голлівудським поп-корном. Завзятому книжнику доведеться докласти чимало зусиль, щоб відкопати бажаний фоліант серед купи макулатурних покет-буків («кишенькова книжка» — формат розважальної літератури). Одним словом, права субкультурних меншин неухильно ігнорують задля зростання прибутку за рахунок максимального причмелення аудиторії.
Як реакція на такий стан речей і виникає А. Як поняття, підкріплене відповідними структурами, контркультурне підпілля проявилося в 1960-ті рр. Насамперед це стосувалося рок-музики. Коли великі звукозаписні компанії почали активно працювати в цій сфері, підносячи до рівня мегазірок одних виконавців та ігноруючи інших, А. за рахунок такого витиснення розцвів по- справжньому. Насамперед це стосувалося, звичайно ж, кислотного підпілля — рок-груп, які надихалися ідеями Тімоті Лірі та Кена Кізі, такими як «Грейтфул Дід». ЛСД-вечірки цієї, з усіх поглядів, чудової компанії, давно ввійшли в хрестоматії з епосу 1960 х. Навіть у такому відносно відкритому суспільстві, як американське, андеграундна позиція давала можливість висловлюватися і діяти, не озираючись на багато, тоді ще наявних умовностей. Чим наполегливіше адміністрація намагалася не помічати зростання пацифістського, антирасового, психоделічного руху, тим сильнішим він ставав. Зрештою, сталося те, що й понині слугує моделлю для будь-яких підпільників: пасіонарність А. пересилила стримуючі чинники. Підпілля вибухнуло політичною, сексуальною, наркотичною, етнічною революціями як у США, так і в Європі. Знаменитий лозунг Сорбонни 1968 р. — «Будь реалістом, вимагай неможливого» — типово андерграундний. І цілком закономірно, що багато ідей А. соціум сприйняв і засвоїв, а багато підпільників (тих, хто вижив) благополучно інтегрувалися в оверграунд. Викликавши у свою чергу нову хвилю опору.
У СРСР будь-яке підпілля, навіть найестетизованіше, неминуче отримувало відтінок політичного. Тобто радянські андерграундери, чи то художники, чи то рок-музиканти, чи то письменники чи нові ліві, які бажали бути «червонішими» за КПРС, ризикували набагато більше, ніж їхні однолітки на Заході. Але зате й А. носив набагато принциповіший характер і протистояння офіціозу набувало характеру романтичного, навіть театрального, отже, вимагало вкрай сильних пристрастей, своїх героїв і жертв, зрадників і катів. Украй рідкісні появи «на поверхні», як правило, призводили до скандалів і репресій. Тому радянський А. набув специфічного характеру домашнього салону, зосередившись переважно на квартирах, кухнях і дачах, на відміну від західного, що опирався на приватні клуби, занедбані ангари та паровозні депо і на фермерськi поля. У якийсь момент склалася парадоксальна ситуація — в А. виявилося все хоч трохи цікаве з літератури, академічної та рок-музики, образотворчого мистецтва. Традиційна операція заміщення була можлива не внаслідок талантів підпілля, але тільки лише з ослабленням держави. Таке жорстке опонування вельми загартувало А., зробило його суворим і навіть у багатьох розуміннях жорстоким — що виявилося, коли почали масово друкувати, наприклад, тексти Володимира Сорокіна, Віктора Єрофєєва, Едуарда Лімонова. Більше того, і понині в російськомовних країнах існує чимало етичних й естетичних табу, що благотворно впливає на поповнення підпілля. Тому жорсткість і безкомпромісність попереднього покоління добре засвоїли й нинішні експериментатори.
А на Заході ситуація склалася принципово інша. Шоу-бізнес досяг небувалої мобільності, і А. там просто не встигає поповнюватися достатньою кількістю людей і концепцій — усе хоч трохи цікаве дуже швидко зауважують і ставлять на потік. При цьому структури, які могли б підтримати рух — невеликі аудіолейбли, незалежні видавництва, — явно програють великим корпораціям, що прагнуть узурпувати весь ринок. Енергія зосереджується на соціальному, не дуже продуктивному напрямі, в сквотах або соціальних центрах.
Проте наявність неслухняного, таємничого і страшного Іншого за межами ліберального світоустрою — дуже продуктивний чинник. Де терорист — там і непротивленець, де розлючений араб — там і рефлексуючий білий. Тому Росія й Україна, — якраз розміщені на лінії напруження Захід — Схід, або, точніше, «золотий мільярд» — третій світ, — густонаселеними підвалами збідніють нескоро.
