Смішна і сумна провокація

Під час перегляду цієї вистави глядачів не залишає відчуття, що події відбуваються в наші дні. Нині творчість Ердмана підзабули, а в афішах київських театрів його ім’я відсутнє. Режисер вирішив цю несправедливість виправити. Хоча запропонував поставити Віталію Малахову цю п’єсу худрук театру Ігор Талалаєвський. Виставу заявлено, як провокації до суїциду, і зроблено в жанрі фарсу. Такі собі сатиричні комікси: що не фігура — образ загальний, а характерні риси збільшені до гігантських розмірів. Для кожного героя режисер знайшов свій почерк і яскраву характеристику. Коли вже жлоб-торгаш, то він не випускає з рук величезного пухкого гаманця... Кожен живе своїм внутрішнім життям, звідси — чітка логіка поведінки і вчинків. Малахов завжди уміє вистроїти саме це, властиво, внутрішнє життя персонажа. А це породжує ансамблевість і гармонію взаємовідносин на сцені. Тому у глядачів очі розбігались у масових сценах: на кого дивитися, кожен цікавий і боїшся щось пропустити.

До успіхів вистави слід віднести розподіл ролей. Виконавці не просто відкрилися, але й виросли в своїй майстерності. Насамперед це стосується Андрія Павленка (Єгорушка) та Олени Скрипки (Клеопатра). Потішили публіку Віталіна Біблів (Серафима Іллівна) та Володимир Коваль (Пугачов), чия акторська органіка настільки самобутня, що спостерігати за їх реакціями й виразними паузами на сцені можна нескінченно.

Цікаве музичне вирішення і оригінальна музика (Володимир Борисов та Іван Небесний) — пронизливий, зловісний звук туби, від якого здригаються стіни — як передвісник катастрофи, а в сцені передсмертного банкету — джазові мотиви, що розповзаються, як невидима грань між реальністю й містикою...

Історія, написана дотепним Ердманом, нагадує ідіотський сон. І, як відомо, за таку сміливість і дотепність він був покараний тогочасною радянською владою. П’єса «Самогубець» написана в 1928 році, але до публікації та постановки була заборонена (хоч її мали намір ставити в театрі ім. Вахтангова, і в театрі ім. Мейерхольда, і у МХАТі). «Пробити» заборону цензорів допоміг К. Станіславський, який звернувся з листом до Сталіна. I вождь дозволив «зробити дослід». Але п’єсу так і не показали. Комісія на чолі з Л. Кагановичем не дозволила. У1933 року драматурга заарештували і засудили на заслання за те, що він посмів посягнути на найсвятіше — на тих, хто засідав у Кремлі. Уперше п’єсу опублікували в ФРН лише 1969 року, а постановка здійснена в Гетеборзі (Швеція) за рік до смерті Ердмана...

«Самогубець» у репертуарі «Ательє-16» підтверджує, що цей театр існує в режимі акторської лабораторії, де в основу закладені постійний тренінг і майстер-класи... Дещо неоднозначними вийшли перша і друга дії. Початок був вельми млявим: наче йшов розігрів, а потім — немов різкий зліт. До уваги глядачів були запропоновані різні режисерські та акторські знахідки. З’явилося таке відчуття, що виконавці розкріпачились і стали грати із задоволення. А за сцену похорону Подсекальникова публіка пробачила шорсткості. Хоча деякі актори, зайняті у виставі, ще не дотягають до рівня режисера. Проте спільна робота з Малаховим піде колективу «Ательє- 16» на користь. Час уже підіймати планку. Глядачі чекають.