Сни, колючки, рядки
Істинне, але не типове. Сьогодні письменство стало чомусь прерогативою рекламних агентів — прикладів цього безліч, поки що тільки в Росії й в більш далекому зарубіжжі, але скоро й до нас доберуться. Романи ця публіка пише подібно своїм рекламним слоганам — за одними й тими ж лекалами, зі стандартним набором одних і тих же заохочувальних прийомів: «за життя», багато веселощів, трохи менше сексу, деякі переживання з приводу незрозуміло чого, мова — метка і розв’язна, але й сама ця розбещеність стала вже загальним місцем.
Ірена Карпа працює в іншому сценарії. У різних місцях своєї дебютної збірки розкидає застережливі маркери: «Люди, я брешу!» (авторський епіграф), «чтиво ідіотів» (підзаголовок всієї книги), «в дупу ваші незвичайні пригоди» (частина назви однієї з розповідей). Сердита? Ні, швидше, охороняє свою територію. Тому що, на відміну від «рекламістів», намагається сказати про важливі речі, причому через себе, що нині — рідкість. На старовинному літжаргоні це називається «лірикою». Остання, як і вірші, виростає зі сміття, але має потребу хоча б у мінімальному захисті. У колючках, якщо хочте. У прозі Карпи таких колючок вистачає. Читати її часом важко — напружена емоційність стилю, свого роду потік свідомості героїні (як у центральному опусі збірки, романі «50 хвилин трави (Коли помре твоя краса)») не дають шансів для швидкої пробіжки по діагоналі тексту. Хоча, на погляд рецензента, найкраща річ тут — заворожливі, дійсно сновидницькі «Сни Ієрихона». Це — цикл з декількох мініатюр, справжніх віршів у прозі, для кожного з яких знайдено свою манеру викладу, а в цілому — дивний сплав авторських рефлексій, фольклорних стилізацій і сюрреалістичних фантазмів.
Проте свою ізюминку (й колючки) можна знайти практично в усіх творах Карпи. Те, що цією збіркою заявив про себе (ось ще одна стандартна формула) новий цікавий автор, — безсумнівно. Як воно буде далі — подивимося. Поки що — є те, що є: відчуття молодості й свіжості, дивні й красиві образи, пульсація почуттів. І тонка, видана зовсім маленьким тиражем, — але книжка, що запам’ятовується.
