Сталевий пастир

«Битва за Атлантику» — це, по суті, війна за шляхи постачання. В 1939-1945 одним з ключових факторів протистояння гітлерівській  агресії були конвої — великі групи суден, що везли з Америки на європейський театр воєнних дій зброю, боєприпаси, обладнання, продукти. Без цього перемога над нацистським блоком була би неможливою.

Звісно, Німеччина й Італія прицільно полювали на конвої. Всього союзників втратили понад 3500 кораблів.

Власне, новий фільм голівудського режисера Аарона ШНАЙДЕРА («Оскар» за найкращий короткий метр у 2003) «Грейхаунд» за романом Сесіла Скотта ФОРЕСТЕРА «Добрий пастир» присвячений одному з епізодів «Битви за Атлантику». У вересні 2016 стало відомо, що дворазовий лавреат «Оскара» Том ГЕНКС пише сценарій про есмінець ВМС у Другій світовій війні й так само має зіграти у фільмі. Прем’єру планували на березень 2019, потім перенесли на 8 травня 2020 й урешті «Грейхаунд» вийшов на Apple TV+.

 «Greyhound» (укр. «хорт») — це радіокод есмінця USS KEELING, призначеного для знищення субмарин. Есмінцю доручено охороняти 37 кораблів союзників — він їхня головна надія на виживання. Том Генкс грає капітана USS KEELING Ернеста Краузе, причому для нього це перший вихід у море з настільки відповідальною місією.

Майже весь сюжет — дві доби перебування у «чорній ямі» — ділянці океану, куди не долітає авіація союзників, здатна знешкоджувати ворожі субмарини. Німці про це знають і висилають «вовчу зграю» — групу підводних човнів, призначених завдати конвою максимальних втрат. Події  розгортаються переважно на капітанському містку «Грейхаунда»; інколи камера злітає над битвою, щоб показати її з верхнього «ракурсу Бога».

Власне, оператор Шеллі ДЖОНСОН та майстри спецефектів мають вважатися повноправними співавторами фільму разом зі Шнайдером. Види моря, причому в будь-якому режимі — від лютого шторму до сонячного штилю, від глупої ночі до хмурого дня створюють вражаючий простір дії. Ці візуальні м’язи нарощені на простому, але міцному драматургічному кістякові, який складають сценарій та гра Генкса. 64-річний актор тримається улюбленого амплуа кризового менеджера. Його герой кожні 10-15 хвилин екранного часу стикається з новими небезпеками. Часу на рефлексії немає, єдина тривала пауза — це похорон загиблих. Історія розвивається з шаленою швидкістю, але без перетворення на самодостатнє трюкацтво, на те, що в Голівуді називають fight porno: добре вибудована напруга не відміняє драматичної глибини, позначеної обличчями другорядних персонажів, звуковими акцентами боїв, уривчастими діалогами. У Шнайдера, Генкса й Джонсона вийшло на рідкість динамічне й видовищне кіно з елементами справжнього  трилеру.

І це — частина тенденції, адже «Грейхаунд» за якістю й способом виконання очевидно продовжує ряд фронтових блокбастерів на кшталт «Дюнкерка» Крістофера НОЛАНА (2017) чи «1917» Сема МЕНДЕСА (2019), де суто кінематографічний «атракціон» та естетизація зображення сполучаються з трагічними подіями без жодного натяку на мелодраматичне спрощення. Схоже, на наших очах жанр воєнного кіна народжується наново. Ці зміни назрівали вже давно. Надзвичайно  цікаво, до яких результатів вони в підсумку призведуть.