Свято просвіти

Водосвяття – один із найбільших і найдавніших празників християн. Його стали відзначати з кінця ІІ – початку III століття.

Колись це свято називали Єпіфанією (явлення), бо, як сказано у Євангелії, у день Хрещення Господнього Бог прийшов, щоб явити людям Світло істини. У IV століття на Сході в ці дні відбувалося водне хрещення оголошених (дорослих, які пройшли навчання основ християнської віри – оголошування). Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів. Його ще називають Йорданню – від назви ріки Йордан у Палестині, де Ісус прийняв хрещення від Івана Предтечі.

Кожного року цього дня здійснюється обряд освячення води на згадку про водне хрещення Спасителя. Звідси ще одна народна назва свята – Водохреще. А назва Богоявлення походить від того, що при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця – Бог у трьох іпостасях: Отець – у голосі, Син – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Про це «Дню» розповіла завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Марія Гелитович і провела екскурсію, аби показати найдавніші образи Хрещення Господнього.

Першою науковець показує ікону «Богоявлення» із Радружа (територія Польщі, Підкарпатське воєводство). «Це одна з найдавнішіших ікон, яка датується кінцем XIV – початком XV століття, – говорить Марія Гелитович. – Христос перед людьми вже явно став. Коли Христос народився, мало людей знали, хто він такий. А тут вже чітко сказано: «Це – мій Син. Божий Син». Зображення на цій іконі відрізняється від інших, бо постать Христа чомусь маленька. А Іван Предтеча стоїть на камені, на березі, і його постать є більшою. Він двома пальцями хрестить Ісуса. А Ісус опущеною правицею освячує води Йордана. Бо він насправді не потребував хрещення. А Іван Хреститель, який знав це, казав: «Я повинен хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?». На що Ісус сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться виповнити нам усю правду»… Ісус Христос показаний нагий – як другий Адам (він прийшов, щоб змити гріх Адама)… Бачимо трьох ангелів, котрі тримають рушнички, щоби обтерти Ісуса. Христос благословляє воду і звернений до Хрестителя, який Його охрещує... Ікона цікава і композиційно, і колористично – фантастичні гори, небо, береги, які зникають, плесо, рибки… Цей майстер має багато інших ікон, але ця є дуже відомою, оскільки на ній – перший такий сюжет в українському іконописі».

Варто відразу ж зазначити, що в колекції Національному музеї – небагато ікон «Хрещення». 

«Але Водосвяття входить у цикл основних церковних празників, і в нас є образи XVI – XVII століття (у циклі празників), і «Хрещення» – обов’язкова ікона, яка мусить бути в тому циклі. Іконографія щодо Хрещення впродовж століть мало змінювалася. Хіба якісь деталі, бо іконописці по-різному то бачили», – говорить Марія Гелитович і у продовження екскурсії показує храмовий образ Воздвиження Чесного Хреста другої половини XV століття зі села Здвижень (тепер – територія Польщі, Підкарпатське воєводство), де дуже добре збережена сценка Хрещення Господнього. «Дуже гарне це клеймо», – говорить науковець. І додає, що після Хрещення Ісус Христос казав, що Іван буде хрестити вас водою, а прийде Святий Дух і буде вогнем вас хрестити: «І, власне, в тій іконі зображене заслання Святого Духа, і це вже – хрещення Духом Святим, вогнем». 

Також у постійній експозиції НМЛ празникова ікона другої половини XVI століття зі села Либохора  (Турківський район Львівської області). «На ній тільки два ангели, і можна припустити, що вони символізують подвійну природу Ісуса Христа – Божу і людську. Предтеча – на червоній горі.., – розповідає Марія Гелитович. – Ікона дуже гарна і цікава й колористикою – червоне на червоному, сіре, золото… Гарні дуже лики… Це великий майстер. У нас дуже багато ікон збереглося саме з Бойківщини. Також – з Лемківщини». 

Є у постійній експозиції Національного музею ім. Андрея Шептицького й образ з Троїцької церкви кінця XVI століття зі села Потелич (Жовківський район Львівської області).

А ще наш екскурсовод показує одну з найулюбленіших ікон першого директора НМЛ Іларіона Свєнціцького – другої половини XVI століття зі села Хишевичі (Городоцький район Львівської області). «Коли 1929 року вийшов альбом «Ікони Галицької України», то Іларіон Свєнціцький навіть подав цю ікону у кольоровій репродукції. Цей образ дуже довго реставрували, і він потрапив до постійної експозиції у 2010-х роках. Ікона вражає витонченістю… Також – ліричністю, наповненістю. Зверніть увагу на вирази облич ангелів… Бачите, яка поетичність? Ісус Христос має самозаглиблений погляд. Надзвичайно майстерно опрацьовані очі і всі форми обличчя… Волосся – хвильками, як у давніх іконах. Він у цілком фронтальній поставі. Одна рука – перед серцем, друга опущена на пов'язку… Дуже гарні і стилізовані рожеві гори… Фантастичні… Чому гори такі ясні? Тому що багато світла, яке сходить з неба… Дуже делікатне взуття – сандалі (підошва, обмотана шнурочком). Дуже тендітна колористика… Дуже вишукані всі лінії... Відчувається,  що майстер – високого рівня. Причому ми не знаємо якихось інших ікон, які би можна було приписати цьому майстрові».

Ще одна ікона Хрещення XVI століття поєднана з образом Юрія Змієборця. Ісус повернутий до Івана: «Можемо припускати, що якась розмова точиться між ними. Сама композиція – динамічніша порівняно з іншими образами. Іван чомусь має згорток, хоча згорток повинен би мати Христос».

Ще у показі – празниковий образ XVI століття зі села Дальова (тепер – територія Польщі, Підкарпатське воєводство), поєднаний із образом Народження Ісуса Христа (два клейма на одній дошці). «На іконі дуже знищені обличчя ангелів… Ісус – на першому плані і говорить з Іваном Предтечею. Це дуже гарна ікона – шкода, що має втрати». 

Дуже гарно збереглася намісна ікона «Богоявлення» 1697 року авторства знаменитого Івана Рутковича – іконописця кінця XVII – початку XVIII століття, який працював переважно у Жовкві (Львівська область). Марія Гелитович звертає увагу на присутність в іконі Бога-Отця. «В XVI столітті фігури Бога-Отця  не малювали – там тільки голос чувся, а тут бачимо і Святого Духа, і Отця, який благословить обіруч… Ще й ангели, і небо, і хмарки, і пейзаж цілком реалістичний, з деревами… Христос покірно прикриває груди руками – так, як ми, коли йдемо до благословення. То як жест покори, смирення…  Також бачимо коричневий колір на зображенні. Це також ознака смирення.  І бачимо багато позолоти – багато світла у цій сцені…».

Є у збірці й ікона православного ієромонаха Йова Кондзелевича із Загорівського монастиря 1696 року. «Картинка – дуже неспокійна, про що говорять і неспокійна вода, і складки одягу, і фігура Предтечі – теж дуже неспокійна. Натомість дуже спокійні ангели, які тримають покривала, аби обтерти Ісуса… Точиться дуже багато суперечок стосовно того, що робив сам Кондзелевич, що робили його учні… Але ця ікона – авторства самого визначного Майстра Кондзелевича. Це дуже гарна робота…». 

Дуже рідкісною є й остання ікона з екскурсії, що її провела спеціально для «Дня» Марія Гелитович, – з видатної пам’ятки українського іконопису доби пізнього Ренесансу – Богородчанського іконостасу 1698 – 1705 років, створеного Йовом Кондзелевичем для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського. Унікальність цієї ікони в тому, що Іван Предтеча на ній – не справа, а зліва від Ісуса Христа. 

І насамкінець про те, як варто вітатися саме у день Хрещення Господнього. Доволі часто у Львові можна почути «Христос хрещається». – «В ріці Йордані». Водночас є багато людей, котрі категорично заперечують таке святкове привітання, вважаючи, що, потрібно говорити «Христос Раждається». – «Славімо Його».

Як на мене, слоган особливого значення не має. Головне, аби в будь-якому вітанні, святковому і повсякденному, завжди можна було відчути «Слава Україні!».