Синхронні натхнення

Так само, як театр починається з вішалки, модний показ починається із запрошення. Чого тільки не вигадують дизайнери, аби підкреслити тему колекції та свою креативність. От, наприклад, запрошення на черговий показ дизайнера Олексія Залевського сяяло. Так само, як виблискувало каміння, яким було нескромно викладено напис «Залевський» на майках з його нової колекції. Любитель епатувати публіку кіньми на подіумі і свічками на головах моделей, Олексій Залевський, як не дивно, створює речі переважно практичні, у стилі casual (чого не скажеш, поглянувши на «обгортку» показу). Цього разу на подіумі були сукні та спідниці з пріснуватими квітковими орнаментами. З цікавого — великі об’ємні жакети.

Ексцентричною виявилася і перша частина показу бренду Natasha Glazkova. Короткі трикотажні сукні зі спідницями-тюльпанами і яскравими кольоровими акцентами мали виразну особливість, яка родичала їх із «класикою» — гамівною сорочкою: цікаво, на що натякав дизайнер, пришиваючи рукави сукні до її спідниці? Натомість друга частина колекції цього ж бренду, хоча так само складалася переважно із коротких суконь, виявилася підкреслено жіночною. Блискучі фактури кольору металу, перлів і згущівки поєднувалися з вишивкою і мереживом, об’єднуюсь під темою космічною, адже колекція називалася «Соляріс».

Дизайнер Оксана Караванська завжди говорить про те, що літній гардероб не може обійтися без білого кольору, і послідовно підтверджує цю думку своїми колекціями. Однак головною темою останньої колекції Караванської став не вічний білий, а творчість художниці Марії Приймаченко, яку можна було впізнати у взутті, нашивках і блузах особливої конструції, з яких визирали фантасмагоричні звірі.

Ірині Каравай, яка показувала свою колекцію наступного дня після Оксани Караванської, на прес-конференції довелося відбиватися від в’їдливих запитань журналістів, адже її колекція була так само присвячена Марії Приймаченко. Що за підозріла синхронність творчих натхнень дизайнерів?

— Я про це ще влітку казала! Тому поставилася до такого співпадіння спокійно, — захищається Ірина Каравай.

Так чи інакше, справа тут зовсім не у виборі джерела натхнення, а в тому як виконана колекція. Тут уже Ірина Каравай об’єктивно виявилася першою: їй вдалося значно тонше відчути і ретранслювати образний світ Приймаченко, фактично не звертаючись безпосередньо до її творчого надбання, а лише надихаючись ним. Саме тому колекція NB Karavay виявилася самодостатньою і справді красивою.

До вічної стендалівської теми чорного і червоного звернулася Вікторія Гресь у колекції для бренду Viktoria Gres by Gres. Дизайнер продемонструвала корсети, просторі чорні і вузькі червоні (від яскравого і сміливого червоного до винного) сукні, підхоплені поясами, також мереживні і сукні-футляри. Присвячена опері і видатній співачці Марії Каллас, колекція асоціативно нагадала обважнілі оксамитові театральні куліси.

Колекція Андре Тана була присвячена теж особистості непересічній — одному з найвизначніших дизайнерів ХХ століття Іву Сен Лорану, який пішов із життя цього року. Акцентами стали подібні до смокінгів чорно-білі жіночі костюми, широка сукня з оздобленням зі страусиного пір’я, а також сукні блакитного, рожевого, бузкового кольорів.

ДРЕВО РОДУ Й СВІТАНКИ

Погляди всіх модників і модниць, а разом з ними оглядачів, журналістів, мистецької (і не лише) богеми, цього модного тижня прикуті до київського подіуму. Триває «Український тиждень моди», а це означає, що все модне життя країни продовжує обертатися навколо цієї події.

Глядачі показів отримують естетичне задоволення, журналісти-матеріал для роботи, а українські дизайнери не втомлюються обдаровувати вельмишановне панство модними сенсаціями, «смачними» колекціями, та ефектними акцентами.

Повнісінький мішок (чи то пак гардероб) подарунків приготували суботній золотолистий день і «Український тиждень моди» для поціновувачів українського фешену. Та й не абиякі подарунки! Натхненна водою, а разом з тим і її понадчасовою символікою, Ксеня Марченко представила колекцію, що складалася з трьох блоків: строгих, гострих силуетів, які мали символізувати лід; легких, напівпрозорих моделей, виконаних з органзи, шовку, що нагадували пару; та немовби «текучих» суконь та сорочок, створених з «мокрих» тканин.

До правічного кореню древнього Древа Роду намагалися доторкнутися модельєри «Українського Етноренесансу»: Олеся Теліженко та Катя Пшеченко. Об’єднані єдиною ідеєю, покази все ж були надто різними. Моделі Олесі — по-дівочому цнотливі, виконані з льону, котону, вовни — несли в собі справжність простоти; головною родзинкою в них стали «татові витинанки», химерні малюнки яких були перенесені на одяг. А в моделях Каті Пшеченко впізнавалася Жінка — загадкова, незвичайна, таємнича, за словами самого дизайнера, нібито «захована в мушлю» з шовку, атласу, мережива, гаптування, ніжного батисту, м’яких відтінків теракоту, бежу, смарагду. Особливість колекції — цікаве поєднання силуетів початку ХХ сторіччя з українськими традиційними мотивами — плавними, вільними лініями суконь та обов’язковим елементом — вишуканими капелюшками, дуже схожими на очіпки.

Образ світанку втілила в своїх роботах Роксолана Богуцька. Від чорного «нічного» кольору і шкіри, крізь фіолетові сутінки і атлас, сірі тони льону до перших сонячних промінів і врешті всіх «шовкових» кольорів літнього ранку. В моделях навмисно підкреслено деяку строгість і грубість, адже на думку Роксолани Богуцької, «такий образ часто є більш жаданим, аніж образ «розцяцькованої» жінки». Впізнаваною емблемою всієї колекції стала троянда, в усіх можливих варіаціях, яка є традиційною для українського жіночого одягу.

Anisimov «частував» шанувальників української моди колекцією «міського» одягу. Переважна більшість моделей — сукні. Барвисті і сучасні, немовби створені для життя «великого міста», вони кардинально відрізняються від стилю попередніх колекцій, натхненних готичним настроєм.