Татуювання дає уявлення про тих, хто живе «за уявленнями»
З давніх часів на Русі тіло розбійника таврували ганебним штампом, який, загалом, став «предком» кримінальної наколки. Зокрема, за часiв Петра I злочинцям ставили тавро у вигляді орла на щоці. Не дуже мудруючи, Катерина II додала до цього антуражу буквене позначення. Наприклад, убивці на щоках і на лобі ставилася літера «У». Брехуна («лжеца») «нагороджували» відповідно літерою «Л» тощо. Згодом кримінальний світ став настільки розмальованим, що поступово став перетворюватися на окрему субкультуру. У відповідь на такі «витвори» влади затавровані злочинці почали використовувати татуювання для власних потреб.
Татуювання, виконане умільцями у місцях позбавлення волi, — це не просто декор тіла, а джерело біографічних відомостей про його власника, його ранг у кримінальному світі та його життєву позицію. Наприклад, зображені на плечі коронований орел і хрест можуть означати, що їх носій «шанована людина» у злочинному світі — «злодій у законі». А якщо перед вашими очима живе полотно, на якому зображено голову тигра з роззявленою пащею, ви зустріли засудженого за злісне хуліганство.
Велику популярність татуювання набуло у середовищі політв'язнів. Звичайно воно слугувало виявом антипатії до існуючого ладу. Зараз, щоправда, такі наколки — рідкість, бо їхнi носії згідно з Постановою Президії Верховної Ради СРСР про тлумачення статті Карного кодексу несли відповідальність аж до вищої міри. А за часiв правління Сталіна власті навіть і не обтяжували себе судом та слідством: самої лиш наявності «політичної» наколки було достатньо, щоб антисовєтчика розстріляти. Найпоширенішим татуюванням iз розряду дисидентських був силует Леніна з написом «ВОР» (Вождь Октябрьской Революции) та образ Йосипа Віссаріоновича, підписаний «Начальник соціалістичного табору».
Інтерес до малої енциклопедії «Мистецтво кримінального татуювання» з розшифровками наколок, що зустрічаються найчастіше, виявили не тільки місцеві силові структури, а й поліція Інтерполу, що цілком зрозуміло. Бо після розпаду СРСР кримінальні «картини» роз'їхалися по всьому білому світу. Вийшовши «на велику дорогу» у країнах Заходу, носії натільного мистецтва увійшли в конфлiкт із місцевими законами. Отже, щоб дізнатися, чого можна чекати від пострадянських солов'їв-розбійників, поліція усього світу ще має вивчити шедеври кримінального мистецтва і з'ясувати, «чийого пензля це робота». Добре, що книга видана двома мовами — російською та англійською. Це значною мірою спрощує роботу тим, чия служба «и опасна, и трудна».
