«Театр наркоманів»

Хотів написати, що режисер Вадим Кастеллі (разом із журналісткою Оленою Ліпейкіною) придумав чудовий хід для свого фільму. А потім подумав: «Ні, це життя йому підказало». І це не словесна еквілібристика. Йдеться про документальний фільм «Театр наркоманів» медіа-центру «Розмай», який 15 жовтня о 22.00. покажуть на Першому каналі українського телебачення. Назва підказує, про кого він розповідає: ясна річ, що про людей, які зловживають наркотиками. Здається, ну що там може бути цікавого? Про це вже говорено і переговорено. Неодноразово сказано, що наївні душі починають з малого, ніби забавляються, а потім стають залежними і в них відбувається ломка не тільки тіла в буквальному розумінні, а ще й у переносному — ломка цілого їхнього життя. Тим не менше, знаходяться нові й нові слабкі душі, котрі потрапляють до цієї пастки.

Але той самий підказаний життям геніальний хід полягає в тому, що у фільмі з-за кадру звучить голос не лише ведучого, але й одного з двох операторів фільму Віктора Завальнюка (ще один оператор — Валерій Чижов). Річ у тому, що автор цих рядків знімав із Віктором інше кіно, і під час відрядження той розповів свою трагічну історію. Він сам був наркоманом і хоч би що робив — вилікуватися не міг ніяк, аж поки не звернувся до Бога. Він вважає, що це Всевишній йому допоміг після того, як за нього почали молитися парафіяни однієї з протестантських християнських громад. Потім життя в нього нормалізувалося, дружина народила двох синів. І ось цей самий Віктор ніби з-за камери коментує те, що відбувається у стрічці. Звісно, він пропускає це через власний досвід, через душу і серце.

А на екрані — «Театр наркоманів». Молоді люди ходять по школах і показують вистави за п’єсами, що написали вони ж самі. І ці драматичні твори розповідають про їхнє власне життя, адже вони колишні наркомани. Самодіяльні актори програють своє власне життя. Мета — одна-єдина: застерегти юних і недосвідчених від цього зла. Аж дивно якось у нашу аж занадто прагматичну епоху спостерігати людей, котрі не за бабло і без усякої вигоди для себе особисто намагаються зробити добро іншим.

Самодіяльні актори не лише грають, але й розповідають на камеру про свій досвід, згадують відчай і зневіру в тому, що з такого пекла можна видряпатися. Але їм вдалося це зробити! І вони хочуть витягти інших. При великій кількості так званих балакаючих голів фільм не перетворився на балаканину. Вадим Кастеллі перемежовує його різноманітними «живими» епізодами і деякими комп’ютерними прийомами. Виходить жваво, динамічно і... страшно. Втім, фільм дає надію, адже актори «Театру наркоманів» видряпалися з ями, то чому ж інші не зможуть?