У пошуках взаємності
Проте зближує названі фестивалі ще й брак грошей. Але, по-перше, це нікому не цікаво, по-друге, робиться все, щоб глядач про це не здогадався, по-третє, уявлення про необхідне фінансування не просто різні, швидше, навіть непорівнянні.
Об’єднує ж усіх ревна віра в значущість мистецтва в сьогоднішньому житті, у творчу силу художнього діалогу, в торжество гуманізму, краси та гармонії. Звучить це, звичайно, дуже пафосно. І тому ніким не декларується, але обов’язково є, дзвенить і світиться у святковості фестивалів, та утверджує віру в прихід дня просвіченого.
Празький фестиваль практично музичний, у програмі Будапештського все більшою стає роль театру. Орієнтація обох на класичне мистецтво виправдана особливою зацікавленістю в зарубіжному глядачі. Кількість приїжджих із Німеччини та Австрії вражає. І не випадково тісне партнерство фестивалів із туристичними департаментами країн. Програма фестивалю публікується майже за рік, великою популярністю користуються абонементи на всі події. Спонсорами виступають наймогутніші компанії світу, серед яких немає виробників вина, горілки та навіть прохолоджувальних напоїв. Пражани та будапештці перетворюються на найчемніших гідів своїх столиць і пояснюють найдетальніше, як пройти до театру, навіть якщо він знаходиться у вас за спиною. Фінальні оплески, незмінно стоячи, звучать як прем’єрні. Защемило серце від одного спостереження: серед глядачів значна кількість людей немолодого віку — елегантних, охайних, які мають право на свою «театральну весну». Травневий Київ також все яскравіше звучить іноземними мовами. Щоправда, поки що це вже «чисельні», але ще не «багато» ділові партнери, які приїздять на день міста, і «Київ Травневий», враженнями гостей із міст-побратимів, також несуть добру звістку про життя столиці України. Однак громаддя травневих подій не ще складається в захоплюючу, відому далеко заздалегідь програму, яка б підняла і привела до міста натовпи іноземців.
«Київський торт» і «Kyiv chiсken» (по-нашому «Котлета по-київськи») відомі на весь світ. Може, варто зробити тисячокілограмовий тортик та котлетку вагою в одну тонну і покликати весь світ на скромне пригощання? А ще — в призначену годину всіма радіостанціями, телеканалами та живими голосами киян заспівати нашу улюблену пісню про Київ наймогутнішим у світі хором. І нехай під кожним каштаном наш день народження з нами святкує весь світ.
Давши відлежатися багатим театральним враженням фестивального травня, сьогодні розумію, що найсильніші з них пов’язані з пробами театру подолати страх майбутнього. Темпи розвитку постіндустріального суспільства, рівень глобалізації, планетарний масштаб цивілізаційного вибору і незмінність глибинної сутності людини як такої — можливо, найглибший конфлікт сучасності, що набуває щодня і щогодини все більшої гостроти.
Для очевидної яскравості його виявлення театр вдається до драматургічних міфів. Дія «Антігони» Софокла в постановці Стокгольмського Драматентеатру відбувається під час політичних заворушень у європейській країні. Батько Креонт і син Едіп виявляються по різні боки барикад. Вимоги Антігони поховати офіційно загиблого під час придушення молодіжних виступів брата, ставить його батька перед вибором між сім’єю, гуманістичними традиціями та власною кар’єрною політичною дорогою. Ще одна вистава шведського бієнале «Електра» Еврипіда в постановці Штадт театру Упсали — трагедія в середовищі емігрантів із арабського світу, які викидаються нерозумінням і неприйняттям мусульманських традицій чужорідним оточенням на ешафот єдинокровної помсти.
Дія «Макбета» Шекспіра в постановці Будапештського камерного балету відбувається в молодіжній тусовці. Кохання і влада, дружба і гроші — вічні випробування. Але чому ж сьогодні, в такому високорозвиненому і взаємопов’язаному співтоваристві їх подолання знову веде до взаємознищення!
Довгий шлях людства від розп’яття за інакомислення до скасування смертної страти за вбивство — але чи привів він homosapiens до беззастережного визнання вищої цінності життя. І не тільки людського, а в усіх його природних божественних проявах.
Показаний Санкт-Петербурзьким «Театром на Ливарному» в програмі «Києва Травневого» «Едіп» Софокла милується художніми емблемами античного життя. Пластика фігурок із розписів грецьких ваз, струмисті лінії хітонів і туніки, азарт лицедійства не затіняють, ні, гостріше проявляють питання про завтра людське. Незнання його, тобто страх перед ним, не звільняє нікого від відповідальності перед ким би не було. Як не звільняє самого Едіпа від відповідальності незнання його про гріх ним скоєний.
Коли один з учнів Конфуція запитав його кілька тисяч років тому, яким одним словом можна керуватися все життя, Вчитель відповів: «Це слово — взаємність». Пошук взаємності між людьми всіх рас і національностей, між людиною і суспільством, світом духовним і матеріальним, явним і невиявним — ось завдання дня сьогоднішнього, завдання, що об’єднує всі ці фестивалі.
Дякую всім, хто читав про мною побачене, всім, хто сприяв побачити описане. Особлива вдячність Посольству Швеції в Україні та «А.Т. Угорщина — Туризм».
