«Українські виконавці нагадують індіанців в Америці»

Трохи більше року тому в Палаці «Україна» відбувся сольний концерт Тараса Петриненка «Ми не закінчили розмову». Концерт було присв’ячено 30-річчю творчої діяльності співака. Тоді ми побачили новий склад групи «Гроно» та, за великим рахунком — нового Петриненка! «Колись мандрівний філософ Григорій Сковорода запрошував до саду ангельських пісень, а я запрошую у світ моїх нерозкручених пісень» — з такими словами Тарас звернувся до публіки. Іронія тих слів стала зрозумілою дещо пізніше, коли у зал полилася музика. Такої якості шлягерів нині не знайдеш в більшості наших попсових зірочок. А секрет простий — кожну пісню Тарас перетворює на маленький шедевр, наповнений пронизливою сповідальністю. Здавалося б, чудовий старт в «Україні» призведе до низки концертів, нових альбомів. Однак далі була… тиша. Мобільник Тараса вперто мовчав, а віртуальна «ніша» найбільш харизматичного, найбільш українського співака дедалі залишалася порожньою. Про Петриненка нагадували хіба що радіо-позивні з мелодією пісні-гімну «Україна»…

Ми зустрілися лише через рік. Своє зникнення з рідних теренів співак прокоментував так: — Протягом року ми двічі вибиралися до Сполучених Штатів, спочатку влітку, а потім — восени, на два з половиною місяці. Виїжджали за запрошенням концертної агенції «Мелодії України». Це — нова організація, створена нашими емігрантами з останньої хвилі еміграції. Ці люди спробували охопити діаспорні центри в різних містах Штатів. Вони влаштовують тури, займаються промоцією. Адже не секрет, що навіть в Сполучених Штатах українська громада одержує культурну інформацію з Батьківщини не з наших джерел, а від російських мас-медіа. Як наслідок — рідко випадає українцеві співати для українців. Щодо самої України, то у мене складається враження, що нас потроху заганяють в таке собі українське культурне гетто. У нас є російська естрада — крута, барвиста і дорога, і є якісь українські виконавці, що нагадують індіанців в Америці. Іншими словами, тут ситуацію, вочевидь, треба ламати і згадувати, хто в домі господар, адже талантами Бог Україну не обійшов. Обділив грошима, настирністю, менеджерськими якостями. Я вважаю, що є шанс у нас поборотися за своє місце під власним сонцем. І час вже — на державному рівні звернути увагу на те, що діється в українському шоу-бізнесі сьогодні.

— Негативних тенденцій більше ніж позитиву. Найбільш кричущим фактом є той, що наші FM-радіостанції і телеканали розкручують російський шоу-бізнес в Україні за гроші українських рекламодавців, що само по собі — повний абсурд. Ось що насправді відбувається в нашому шоу-бізнесі. Але як виправити цей «кривий вектор»?

— Якщо наше законодавство підтримує свого товаровиробника, ну, скажімо, в галузі автомобілебудування, то чому ті ж законотворці забули про культурного товаровиробника? Відомо усім, що шоу- бізнес у світі — це дуже прибуткова сфера. Звичайно, багато залежить від якості продукту. Наприклад, можна відзняти кліп за тисячу доларів, можна — за десять або навіть за сто. Коли ми бачимо кліпи тих же росіян, то часто зауважуємо якість «картинки». Інша річ, що пісня може бути примітивною, але візуально вони досягли достатньо високого рівня. А якісний кліп — це візитівка артиста. На державному рівні ми потребуємо законів про спонсорство і меценатство і захисту нашого музичного ринку.

— У цивілізованій економічно розвиненій Франції діє державна програма захисту національної культури. Крім того, усі гастролери, що приїздять до Франції, сплачують податок. Ці гроші ідуть на підтримку національного кіно, музики, взагалі — культури. А у нас в Україні всім цим нескінченним кіркоровим-алегровим «гроші» готівкою везуть в Москву, аж потім ті приїздять на гастролі. Ясно, що ані казна, ані хто взагалі нічого не отримують. Ми самі з м і ц н ю є мо російський шоу-бізнес, а відповідно — економіку Росії.

— Особисто я не маю нічого проти того, щоб до нас їхали гастролери з усього світу. Але давайте ж спочатку навчимося поважати самих себе. Давайте лобіювати нормальні європейські закони, які б регулювали стосунки суб’єктів і об’єктів шоу-бізнесу. Давайте разом зберігати те краще, що маємо. Мені прикро, що можемо втратити цілий пласт оригінальної музичної культури. Згадаймо першу «Червону Руту» — тоді наче з неба на Україну впала величезна кількість дуже яскравих «виконавських одиниць». Шкода, що далеко не всі з них утрималися «на плаву». Хтось пішов зі сцени, а хтось — виїхав із країни. До речі: на новий Рік я виступив на одному концерті з Вікою Врадій, яка вже давно мешкає в Нью-Йорку. Віка співала пісні, які ми чудово знаємо і пам’ятаємо. Вона — в прекрасній творчій формі, хоча не досягла якихось значних фінансових успіхів. Вона панкує, вона вільна і розкута людина. Віка хоче приїхати в Україну, знову тут виступати. Можливо, в цьому році їй це вдасться.

— Чи є новий матеріал у Тараса Петриненка?

— У мене така творча вдача, що я ніколи виробництво пісень не ставив на конвеєр. Свої пісні довго «виношую», потім — шліфую, записую-перезаписую. Цей процес міг би бути безкінечно-довгим, якби не об’єктивна реальність, що завжди коректує мої намагання добиватися ідеального результату. В мене зараз в чернетках багато нового матеріалу, але, як не крути, в цьому році доведеться відзначати перший ювілей. 10 березня 2003 року мені, якщо Бог дасть, виповниться 50!

Можливо, ювілейний концерт називатиметься «Ми не закінчили розмову-2», а може «Світ нерозкручених пісень»? Як би не було, Тарас і далі боротиметься за своє місце під власним сонцем Пісні.