Укрпоп-2002

Окремо варто відзначити успіх проекту «ВІА Гра», цілком побудований на потужній ротації відеокліпів на всіх можливих каналах. Згідно з докладеними зусиллями, з самого початку «віагроманія» повинна була охопити і таку омріяну Москву, хоч унаслідок амбіційного наступу досі не можна бути дуже впевненими. Що показово, особиста роль учасниць дуету виявилася вельми непомітною. Нещодавно продюсери рішуче прибрали з проекту темноволосу його половину, замінивши її двома новими співачками. Заміна може слугувати прикладом того, як кількість не переходить у якість: навіть разом неофітки «ВІА Гра» не випромінюють таку концентровану сексуальність, як їхня відставна попередниця, і слугують, швидше, тлом, ніж доповненням екс-ведучої «ВIZ» Олени.

Група «Тартак», яка протягом останнього року прорвалася до масового слухача, виявилася непоганим зразком стилю «nu», що захлеснув в останні роки чарти США, — не такого вже й новаторського, але дуже популярного серед ображених на життя тінейджерів. «Тартак» робить свою роботу весело та з іронією, що часом кумедно виглядає. Цікаво, як розвиватиметься цей колектив, і чи базуватиметься далі його кар’єра на особистості й особистих зв’язках його вокаліста.

А щодо виконавців традиційної поп-музики, то доводиться констатувати: вони надто близькі до остаточної здачі позицій перед російською попсою. Одиничні постріли заслужених Ірини Білик, Олександра Пономарьова чи Наталі Могилевської губляться в масованій канонаді московської поп-індустрії, яка щодня продукує нових та підтримує наявних зірок.

Одна із найбільш прибуткових у всьому світі галузей шоу- бізнесу — індустрія бойз-бендів — в Україні, схоже, остаточно зійшла нанівець. Безслідно зник «Лемі-лем», а вслід за ним і Олександр Ломинський, який почав сольну кар’єру. Востаннє глядач бачив його біжучим за Снігуронькою-неформалкою Сашей Бєліною в кліпі на пісеньку з мультфільму «Ну, постривай!». Незрозуміло, чим займаються «4 Кings». Доля таких відносно нових проектів, як «Сотжер» або «Екс-Президенти», знаходиться під знаком запитанням у зв’язку з відсутністю їхніх пісень у широкій ротації радіостанцій, і, як наслідок, невідомість підростаючому поколінню, на яке подібні групи розраховані. Та й важко уявити, чию увагу міг би привернути такий музичний матеріал.

Окрема розмова — власне музична сторона творчості українських поп-зірок. Тут доводиться констатувати, що у нас досі під час роботи над музичним матеріалом не враховується найважливіша деталь — рівень звуку. Якщо на Заході над однією піснею можуть працювати декілька десятків саунд- продюсерів, то в Україні поняття саунда, схоже, відсутнє зовсім. Окремі кроки в цьому напрямі робить Євген Ступка, але звук альбому «Океану Ельзи» «Модель», про який музиканти з самого початку говорили гордо, за винятком декількох моментів здається якимсь пластмасовим, що більше відповідає пластинці групи «Hi-Fi» чи ще чомусь гіршому.

Серед цікавих рис сьогоднішнього українського шоу-бізнесу — орієнтир на роботу з іноземним ринком. Часто це пов’язане з невиправданими надіями артистів та їхніх менеджерів на покращення економічного становища в країні, іноді — є спробою працювати на два фронти з різним матеріалом (про можливості такого підходу останнім часом натякають «Грін Грей»). Майже кожен новий проект неодмінно заявляє про своє бажання підкорити столицю Росії, а отже, і СНД. Хоч у Москві вже досить міцні позиції декількох вітчизняних груп, про масове українське поп-проникнення говорити не випадає. Не дуже люблять пускати чужих на московський поп-олімп.

Набагато цікавішою уявлялася робота українських зірок із більш цивілізованим ринком Польщі. Повинні були прорватися Асія Ахат та Ірина Білик. Робота Ахат з польським відділенням «EMI» застопорилася через фінансові проблеми лейбла, які його представники пояснюють розривом контракту з Мерайєю Кері. Тепер вони готові тільки поширювати альбоми Ахат у Польщі, хоч раніше планувалися запис і випуск п’яти альбомів протягом семи років. Надія завоювати Польщу в Асії, мабуть, ще залишилася — нещодавно світ побачив кліп «Где же ты теперь», в якому вона наговорює текст польською. Ірина Білик планувала широкомасштабний наступ на Польщу з випуском спеціальних синглів та альбому польською мовою, була навіть представлена перекладена польською пісня «Країна». Чим закінчилося завоювання Польщі Білик, і чи закінчилося — українську аудиторію не оповістили.

Серед новоутворених організацій, які працюють у сфері шоу-бізнесу, привертають увагу «Воля Мьюзик» і представництво «Соні» «Хантер Мьюзик». Нема гарантії, що вони не повторять долю своїх попередників на зразок «Нови» — сьогодні важко повірити, що колись вона була найбільш амбіційним проектом української шоу-індустрії. Поки ж «Хантер» вирішив взятися за роботу з уже відомими «ВІА Гра» та «Бі-2», обіцяючи тільки незабаром розпочати співпрацю з молодими перспективними.

Найбільш разюче у вітчизняному шоу-бізнесі явище — кількість музичних телеканалів. Три цілодобових канали плюс «BIZ-TV», що вже років п’ять тому мав намір стати «МТV-Україна», — це справді багато, враховуючи їхній відсотків на вісімдесят повторюваний матеріал, що заповнює ефір. Найбільші амбіції спостерігаються у «Ентера», у якого вони виглядають і найбільш виправданими. Хоч нещодавнє залишення каналу одним із його ідеологів Оксаною Мухіною не може не вплинути на його обличчя.

За процесами, що відбуваються в нашій музичній індустрії, як і раніше простежується одна тенденція: шоу-бізнес в Україні залишається розвагою, примхою і як до бізнесу до нього не ставляться. На відміну від тієї ж Росії: за успіхом, наприклад, Алсу або Децла, стоять гроші їхніх батьків, але ці проекти комерційно прораховано та якісно зроблено. А у нас газові магнати чи номенклатурні працівники на розвагу самим собі витрачають гроші на експерименти з поп-музикою дітей, друзів, дружин і коханок, цілком не розраховуючи та не вміючи ці гроші коли-небудь повернути. Саме цей програмний комерційний непрофесіоналізм тягне за собою непрофесіоналізм у всіх інших сферах шоу-бізнесу.