Уперше Канн розщедрився на дві «Золоті пальмові гілки»
52-й Каннський кінофестиваль особливих сюрпризів не провіщав. Поява в конкурсі повнометражних фільмів картини датського режисера Ларса фон Трієра «Та, котра танцює у пітьмі», здавалося, позбавляло кінофорум всякої інтриги. По-перше, фон Трієр — явний і давній фаворит Канн. Він тричі брав участь у кінофестивалі й щоразу його фільми не залишалися ані непоміченими, ані невідзначеними — за «Елемент злочину (1984 р.) і «Європу» (1991 р.) режисер нагороджувався гран-прі Вищої технічної комісії, а 1996- го за картину «Наперекір хвилям» Ларса фон Трієра було удостоєно Особливого гран-прі журі. Та володарем «Золотої пальмової гілки» він не був жодного разу. Наче вже час і справедливості перемогти. Але справедливість на кінофестивалях такого рівня — поняття відносне. А ось участь рок-зірки Бьорк (це її кінодебют) і супер-зірки Катрін Деньов, котра зіграла скромну працівницю американської глибинки, — цілком реально робило картину «Ту, котра танцює у пітьмі» головним претендентом на «Золоту пальмову гілку». Це — по-друге.
Втім, у конкурсі була ще нова робота братів Коен, чимало модних сьогодні азійських фільмів і нарешті «Весілля» Павла Лунгіна, російського режисера, котрий мешкає у Франції, і вельми обласканий Каннським кінофестивалем — його «Таксі- блюз» 90-го отримав приз за кращу режисуру. І хоча через два роки картину Лунгіна «Луна- парк» нагородою не було відзначено, але участь у конкурсі цього кінофоруму почесна сама собою. І все ж більшість критиків схилялися до «Тієї, котра танцює у пітьмі».
Несподіванок варто було чекати лише від голови журі Люка Бессона — автора «Леона» та «П’ятого елемента». Мовляв, цей модний представник мейнстріму цілком може віддати перевагу чомусь нарочито касовому. І Бессону дійсно вдалося здивувати каннську публіку. Буквально за день до закінчення фестивалю він заявив ЗМІ, що взагалі не бачить претендента на «Золоту пальмову гілку». Канн обурився. І цей гнів був не безпідставним. За всієї примхливості, схильності до модних естетичних і політичних віянь і парадоксів, лауреати Канн ніколи не були нижче певного художнього рівня, який задається найпрестижнішим кінооглядом світу. Виходить, цей рівень найбільш голлівудського з усіх європейських режисерів не влаштовує. А враховуючи вічне протистояння Канн й американського кіно, то ситуація загрожувала перерости у скандал. Та скандалу не сталося. Так, схоже, що всі гучні заяви Бессона були не більше, ніж витівкою екстравагантного француза. Принаймні на церемонії нагородження він був сама люб’язність, а викликаючи на сцену Бьорк навіть наспівав музичну партію з «Тієї, котра танцює у пітьмі».
Та несподіванка все ж сталася: уперше актриса отримала не просто приз за кращу жіночу роль, як передбачено регламентом Каннського фестивалю, а «Золоту пальмову гілку». Бьорк удостоєно нею за роль чеської емігрантки, яка втрачає зір, але при цьому мріє про участь у голлівудський мюзиклах, котра працює в американській провінції, аби заробити гроші на операцію сину, який теж сліпне. Критики щодо гри Бьорк і фільму загалом одностайні: подібної музичної драми світ іще не бачив. Сам же Ларс фон Трієр зізнався журналістам, що працювати з Бьорк було і чудово, і страшенно важко: вона не грала, а проживала життя своєї героїні й у всієї знімальної групи було відчуття, що вони присутні при загибелі людини. Але зате — який результат! Щоправда, він позбавляв самого режисера надій на «Золоту гілку»: адже Канн ніколи не вручав дві головні нагороди та ще й одному фільму. На радість шанувальників Ларса фон Трієра традицію було порушено.
Не залишився без нагороди й Павло Лунгін. Він став першим володарем встановленого журі призу за кращий підбір акторів. На одностайну думку критиків, у «Весіллі», дія якого відбувається в невеликому російському шахтарському селищі, дійсно немає жодної безликої ролі. У ньому показали себе майстрами Марія Миронова, Марат Башаров, Андрій Панін, Олександр Семчов... До речі, у фільмі разом із рідною дочкою Андрія Миронова знялася й Марія Голубкіна, котру вдочерив актор.
