Утрачені аванси
Відносна налаштованість ток-шоу на конструктив не поверне цьому формату довіру суспільства. Принаймні не миттєвоСхоже, що всі вже занадто звикли до беззмістовності суспільно-політичного мовлення. Настільки, що нездатні сприймати проблиски тверезого мислення на екрані. Звичайно, часто в своїй недовірі до п’ятничних вечорів ми з вами виявляємося правими, але це не звільняє будь-яких критиків «свобод» від обов’язку пильно стежити за тим, що діється на екрані. Так само часто й експерти «Дня», яких ми долучаємо до обговорення ток-шоу, наполягають на тому, що смішно говорити про будь-яку конструктивність, адже складник «шоу» превалює завжди й за будь-яких умов. І цьому твердженню, і цій «експертній» недовірі можна легко зайти підтвердження. Наприклад, у «Шустер Live» від п’ятниці 13-го, коли Савік мимохідь зронив: спершу реклама, а потім уже — про національну загрозу. Тут, забігаючи наперед, доречно буде згадати також інтерв’ю «Дню» генерального продюсера телеканалу ICTV Михайла Павлова. Розмова з ним найближчим часом з’явиться на шпальтах «Телебачення». Між іншим Михайло Павлов розповість, що перед ток-шоу політики час від часу кидають: ну що ж, гайда піднімати ваші рейтинги!
Тобто, з одного боку, маємо недовіру до журналістики з боку суспільства, а з іншого — саму журналістику, яка дає багато приводів ставитися до неї несерйозно й навіть з іронією. Коли щоп’ятниці ми чуємо в ефірі нещирі й показні заклики державних мужів до об’єднання гілок влади, чому б журналістам не припинити тертися біля політиків і не об’єднатися з суспільством?
Iз ток-шоу ніколи не зникає політична самореклама та популізм. Зокрема, дуже «вразила» на «Інтері» експресивна репліка Інни Богословської, яка переконана, що перед можновладцями може стояти тільки одне питання: «Хто краще відслужить людям при владі»... Але це, якщо завгодно, закони жанру. Але, окрім полови, в ефірі п’ятниці 13-го, зрештою, виявилися й зерна адекватних і зрозумілих тез. Наприклад, про оптимальну форму державного правління або про механізм впровадження політичної реформи. Політики в студії «Свободи на Інтері» говорили переважно доступно (хоч і з притаманним «Інтеру» зануренням у теорію політології) і по суті. Зрештою, вони фахівці, хоча, в глобальному розумінні, і обстоюють інтереси своїх політичних таборів. Важливо те, що звучали аргументи на користь парламентсько-президентської, президентсько-парламентської, парламентської форми правління. І знову — вже майже звична тема відкритих списків, до якої вкотре змушені повертатися журналісти — позаяк списки ці досі «закриті». І тут треба віддати належне ведучим «Свободи», які спромоглися витиснути зі співрозмовників навіть конкретні дати внесення змін до виборчого законодавства. Тепер головне — «прочесати» ці обіцянки на достовірність. Ми будемо аплодувати, якщо таким чином вдасться перетворити суспільно-політичні ток-шоу на дієві майданчики — для діалогу, пошуку компромісів, вирішення дискусійних питань, які вже в понеділок будуть вирішуватися, так би мовити, на головній сцені. З іншого ж боку, ці сподівання видаються занадто фантастичними. Судячи з усього, поворот у бік серйозності виникає не від здатності політиків піднестися над ситуацією та чварами, а просто від глухого кута, в який потрапили й ми, й вони. Якщо пригадуєте, так само зосереджено гості «свободи» вирішували «теплові» питання, коли не тільки так звані обивателі, а й деякі особливо поважні персони могли залишитися без тепла в батареях.
Можна скільки завгодно коментувати прогнилість української судової системи. А можна це переконливо й моторошно проілюструвати: «Будь-який громадянин України, представник «Партії зелених», наприклад, може вибрати будь-якого присутнього в залі й подати позов з вимогою вказати, що цей громадянин дихає не так, і видихає 30 разів на хвилину. І зобов’язати його через суд видихати 10 разів на хвилину. А суд сьогодні може заборонити дихати взагалі до розгляду справи в суді». Це слова заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна, який минулого тижня звернувся з відкритим листом до представників влади та громадськості, закликаючи позбавити суддів недоторканності. А ось ще один наведений «аргумент»: «Голова Каховського суду Херсонської області, знаходячись в алкогольному сп’янінні, о 22 годині узяв в руки автомат, вийшов і почав розстрілювати односельців. Постраждали дві людини, в тому числі неповнолітня дитина. Питання: «Автомат відібрати не можна, обшук провести не можна, затримати не можна, заарештувати не можна, а що ж можна?»
Будь-які «високочолі» коментарі й філософствування тут зайві й непереконливі. Це до питання про те, чому ми закликаємо жити й розвиватися жанр суспільно-політичного ток-шоу. Не те щоб про суддівське свавілля раніше ніхто нічого не чув. І про випадок із каховським суддею говорили в новинах. Але головне питання не тільки в тому, чи після оприлюднення цих жахливих фактів будуть здійснені якісь кроки з боку влади? Питання ще й у тому, чи вимагатиме цього громадськість? Чи її реакція вже атрофована?
«Прогнилість» судової системи зумовлена аналогічним станом державної системи, вважає журналіст Юрій Луканов. Рік тому разом із правозахисницею Тетяною Яблонською він ініціював розслідування щодо невинно засуджених у вбивстві людей. Окремі матеріали цього розслідування були опубліковані в «Дні».
— Коли я свого часу вперше зіткнувся з проблемою невинно засуджених у вбивстві, я подумав, що це — випадковість. Але коли я ближче почав знайомитися з цією проблемою, то зрозумів, що це відбувається на кожному кроці, — розповідає Юрій. — Мало того. Тепер я схиляюся до слів правозахисниці Тетяни Яблонської, яка стверджує, що більше половини тих, хто сидить за вбивство — сидять безневинно. Я не готовий говорити про статистику, але припускаю, що так і є. Головна проблема тут полягає в тому, що міліція, прокуратура й суд не шукають істину, а працюють на те, щоб засудити людину. Це традиція, яка залишилася ще з Радянського Союзу, коли вони всі жили в одному будинку й були членами однієї партійної організації. Я можу уявити, навіщо це потрібно прокуратурі й міліції — вони проводять слідство, але для чого це потрібно суду — я не розумію. На жаль, це пройняло всю систему — від районного суду аж до, у деяких випадках, — Верховного Суду. Звичайно, проблема не лише в судовій системі як такій, а взагалі в державній системі, бо занадто багато політичних сил зацікавлені в «кишеньковому» суді. Хоча це не стосується справ звичайних людей, якими займався я, але якщо суд «ручний», то навіщо йому розбиратися в справах, з яких він не зможе отримати хабара? Тобто міліція, прокуратура й суд працюють тут в одній корупційній упряжці.
Як показує досвід розслідувань Юрія Луканова, стосовно справ звичайних людей журналістика може бути ефективною, але коли йдеться про «велику рибу», наприклад, рейдерські атаки, то навряд чи слово журналіста може стати кісткою поперек корупційного горла.
— Ще з Радянського Союзу в українському законодавстві залишилася стаття «за недоведеністю». Дуже лукава. Нібито людина винна, але довести провину не змогли. Механізм такий: коли навколо справи здіймається галас і підключається преса, суд направляє справу на додаткове розслідування, а прокуратура закриває її за недоведеністю. Людей відпускають, а тих, хто фальсифікував розслідування, не карають. Нібито й люди на волі (хоча вони відсиділи кілька років ні за що й ніякої компенсації за це не отримали), і ті, хто їх садив, на місці та роблять собі кар’єру. Але преса впливає не завжди. Бувають такі випадки, коли навіть на засіданні Верховного Суду суддя відверто ігнорує аргументи адвокатів, він їх просто не помічає.
Щодо питання недоторканності Юрій Луканов готовий посперечатися із заступником Генпрокурора. Цю думку він уже висловив у своїй колонці в «Дні» минулого тижня. Єдиний правильний шлях, на думку журналіста, — у судовій реформі.
Була минулого тижня тема ще гостріша за конституційну та судову. Це Тернопіль. Навколо подій саме в цьому західноукраїнському місті змусив обертатися своє шоу Савік Шустер. Але цього разу відчуття міри зрадило й ведучому, й кореспондентові програми Мустафі Найему, який традиційно переказує студії людські настрої, перебуваючи в епіцентрі подій — мітингів, голодовок і маніфестацій. Складно оцінити, що саме — прагнення до сенсаційності чи пошук принаймні якоїсь правди — зробило «Шустер Live» вкупі з тернопільАнна Безуликським регіональним телебаченням ретранслятором провокації на тему «жидів-москалів». Необдуманий тиск на цю педаль не сприяв розумінню ситуації, а породжував безпідставні й загрозливо неявні конфлікти.