Величина стала
Михайло Жванецький із аншлагом виступив у Києві
У те, що Жванецькому — 81, дуже важко віриться: здається, Михайло Михайлович абсолютно не змінюється, такий же бадьорий, життєрадісний та енергійний... На сцену Національного палацу «Україна» не вийшов — вибіг, і глядачі тут же встали — на знак вдячності за те, що приїхав, не боїться і не кидає у важкий період.
— Дозвольте привітати вас із роковинами мого ювілею. Гадаю, після річниці революції на майдані у вас це ще одне свято... Яка величезна зала! — із захопленням сказав гість, який звик виступати в Жовтневому палаці. — Знаєте, моєму синові 19 років, і я дуже хотів узяти його з собою, щоб він побачив цю залу порожньою, а потім ось таким, як зараз, повним. Я сказав би: «Дивися, синку, твій тато один цю залу збирає!»
Жванецькому для аншлагу й справді не потрібні ні декорації, ні якісь інші, як модно зараз говорити, елементи шоу. Він — величина постійна. Досить мікрофона, стола і стільця, щоб було куди поставити його знамениту бувалу у бувальцях теку, звідки письменник раз по раз витягує аркуші зі своїми творами, примовляючи: «Ось так зараз усе виймаємо: окуляри, ліки, клізму...»
Нового в цій програмі було багато, а також — уже відомого, перевіреного публікою і обкатаного на гастролях, теж було чимало: про час, про себе, про жінок, про політику, про рідну Одесу, про Росію, зовсім трішки і делікатно про російсько-українські стосунки... Утім, переказувати Михайла Жванецького немає сенсу, його потрібно лише цитувати:
«Не бажаю, щоб мене порівнювали з великими письменниками. У мене величезна перевага: я ще живий!»
«Що таке старість? Звичка весь час перевіряти блискавку брюк, хоча зовнішньої загрози жодної!»
«Він так наполегливо думав про шматок ковбаси, що довкола нього стали збиратися собаки».
«Кидай роботу!» — наше улюблене гасло з 1905 року. З того часу всі заклики керівництва: «Починай роботу!» — успіху не мали».
«Ми завжди кажемо: «Зробимо, а потім подивимося!» А передбачати ще ніхто не навчився!»
«Одесит будь-якою мовою говорить з акцентом».
«Народження в СРСР — доказ, народження в Одесі — другий доказ... Коли єврей, одесит і сатирик, алібі немає!»
«Інколи я думаю, що недорозвинений соціалізм — це наше національне. Можливо, ми народжені вічно будувати недорозвинений соціалізм».
«Найкращі поради в того, хто ні в чому не впевнений: все ж таки щось у нього збувається!».
«Моя порада: не переживайте через дрібниці! А через щось серйозніше — вже пізно!»
«Батько мені говорив: «Не квапся — і все збудеться!» І ось збулося: я вже не кваплюся!»
«Звичайно, непокоїло, що мене можуть забути, але зараз мене вже непокоїть, що мене можуть запам’ятати...»
«Що таке диктатура? Там, де за командою швидко встають, там швидко і сідають!»
«Чиновнику! Завжди пам’ятай, що ти хабарник. Коли тобі про це нагадають, пізно буде. Єврею, пташко, завжди пам’ятай, що ти єврей! Коли тобі про це нагадають, пізно буде! Бізнесмене! Завжди пам’ятай, що ти міг виїхати з цієї країни. Коли тобі про це нагадають, чорта з два ти вже звідси виїдеш! Політику, пам’ятай: так, як п’ють наші люди, не п’є ніхто, а ось коли вони пити перестануть, ти не врятуєшся. Або врятуєшся лише у ворога!»
«Є три шляхи розвитку. Перший шлях — стояти на місці, другий шлях — лежати на місці... І наш третій шлях — лежати на правильному шляху!»
«У Росії дозволено всі види діяльності, окрім розумової... Із дій — схвалення, з думок — живлення».
