Від плаката до лірики
...Та все оновлюється, змінюється. Одних уже немає, а ті далеко. І головне — змінився час. Інший темп життя, інші ритми нині в моді й пошані. Але бардівські пісні все так само затребувані, хоч повних стадіонів вони вже не збирають. Стали звучати вони в камерних, невеликих залах. І, що суттєвіше, зазнали якісних змін. Яких? Про це розповіла Зінаїда Дмитровська — автор програми «Українська авторська пісня», яка виходить щоп’ятниці на Першому Національному каналі радіо.
— Понад двадцять років я займаюся бардівською піснею, побувала на всіх фестивалях і ніколи не забуду тих часів, коли людей, які насмілилися підняти синьо-жовтий прапор, заарештовувала міліція, — згадує Зінаїда Миколаївна. — У 80 і роки авторська пісня виконувала політико-публіцистичну функцію. Я б назвала її музичним плакатом. Коли тільки в пісні була можливість сказати про те, що хвилювало багатьох людей. І це був своєрідний протест проти комуністичного режиму. В середині 90-х років авторська пісня за своїм змістом стала поступово змінюватися. Твори ставали більш мелодійними, а тексти — поетичними. І хоч вони були написані самодіяльними авторами, та при цьому анітрохи не поступалися в професіоналізмі маститим композиторам і поетам. Багато які твори можна назвати високохудожніми роботами. Це вже не два акорди замість мелодії, а слова — не ритмічні рядки, а справжні вірші. З’явилася образність у текстах і гармонія в мелодіях, а також великий інтерес публіки до бардів. Почалися їхні гастрольні турне не тільки по Україні, але й у ближнє і далеке зарубіжжя.
Наприклад, фестиваль «Оберіг» відкрив такі яскраві особистості, як Зоя Слободян, Ольга Богомолець, Ігор Жук, Андрій Панчишин, Тризубий Стас... Для них авторська пісня стала другою професією, способом життя, а концертами вони почали заробляти на хліб. Саме цих бардів Зінаїда Дмитровська вважає не тільки авангардом української авторської пісні, але й тими, хто представляє її сьогоднішнє обличчя.
...Нові реалії життя змінюють усе навколо. Мітингові пристрасті закінчилися, і у своїх творах автори вже закликають не до боротьби, а співають про ті радощі й труднощі, з якими щодня ми всі стикаємося. З’явилося багато ліричних творів про кохання, дружбу, красу природи. В них барди намагаються знайти позитивні моменти, шукати прекрасне, радіти сонцю, дощу, снігу і бачити прекрасне в найбуденніших, здавалося б, речах. Журналіст, автор-виконавець Андрій Панчишин, коли йому докоряють тим, що в піснях стало менше гостроти, соціального і політичного контексту, парирує: «До чого сьогодні закликати народ? Так, у нашому житті не все гладко. Але за десять років світ кардинально змінити неможливо. Тільки спільними зусиллями можна зробити життя кращим. Вірити в те, що завтра буде набагато краще, ніж сьогодні. Треба працювати і творити, а не розбурхувати маси».
Зі слів З.Дмитровської, сьогодні в нашій країні з’явилося багато цікавих молодих бардів. Вони не романтики, як їхні старші товариші, а прагматики. У своїх піснях стали використовувати класичну поезію або, навпаки, на відому музику пишуть власні тексти. Серед нових імен можна назвати одесита Сергія Чикаєва. Він випускник місцевого політехнічного інституту, закінчив музичну школу з класу гітари. Його перу належать рядки: «Сказки закончились, закончилось детство...», «Я уверен, наступит тот день и тот час, и очистят страну от ворья, что пирует сейчас». В одній із останніх передач З.Дмитровської «Нові імена» Сергій сказав, що справжнє слово завжди рветься на волю. Він упевнений, що талановитим людям обов’язково треба допомагати або хоча б не заважати.
Зінаїда Миколаївна вважає, що українська авторська пісня становить цілий пласт нашої культури і життя. Про те, що відбувається нині з бардівським рухом, З.Дмитровська регулярно інформує слухачів у своїй передачі і сподівається на діалог у прямому ефірі Національного радіо з усіма, кому не байдужа авторська пісня.
