Вільна «птаха»

Для свого бенефісу вона вибрала моновиставу «Стіна», поставлену режисером Миколою Мерзлікіним. П’єса Юрія Щербака і образ знаменитої княжни Рєпніної став знаковим у творчій долі Галини Стефанової. Театрали зі стажем можуть пригадати прекрасну виставу «Стіна» з репертуару Київського молодіжного театру і потрясаючий зірковий дует Галина Стефанова — Валерій Легін... За роль Варвари Рєпніної актриса удостоєна «Київської пекторалі». З 1996 року з аншлагами проходить «Стіна» (у оновленій версії) у театрі «Актор», є і телесеріал «Тарас Шевченко. Заповіт», де роль Варвари теж грає Стефанова.

— Для мене вистава «Стіна» — одна з найулюбленіших, — призналася Галина Стефанова. — Після того як я пішла з Молодіжного театру, була зроблена ця моновистива. Основа та ж сама, але постановка вийшла зовсім іншою. Багато пережито, інший мій і режисерський (Мерзлікін) погляд: людський, акторський, пройшла наша переоцінка вартостей. Думаю, що режисер по-новому подивився на мою акторську творчість. Вийшло дві зовсім різні інтерпретації п’єси Щербака. Не люблю кидатися словами, але образ Варвари Рєпніної — моя кармічна роль. Вона — стрижень, що пройшов через багато-багато років. Думаю, що «Стіна» не випадково з’явилася у моїй акторській долі. Вже понад 20 років (спочатку у Молодіжному театрі, а нині у театрі «Актор») я не перестаю розгадувати питання, які постають у цій виставі. Це як камертон, до якого я весь час повертаюся. З одного боку Рєпніна — реальна історична особа, а з іншого — це людина, овіяна легендами. Я граю перш за все людину, а не епічний персонаж. Мені 50 років. Я не говорю у різних інтерв’ю, що мені «-надцять», і намагаюся у своїй творчості сповідувати живий театр, живу героїню.

У живому театрі головне — людина та її складний внутрішній світ. Важко собі уявити героїню з більш складним внутрішнім світом, ніж Рєпніна. Вона народилася у знаменитій родині Розумовських-Рєпніних. Здобула прекрасну освіту. Ми, за часів радянської колонізації, навіть забули, що це таке. Варвара — сама по собі була складна людина. Після зустрічі з Тарасом Шевченком вона на багато речей почала дивитися по-іншому. До речі, стосунки Рєпніної з Кобзарем були теж непрості. Вона закохалася у Тараса, а він неоднозначно ставився до Варвари...

«Стіна» піднімає питання: що є життя, людська доля, жінка, стосунки між чоловіком та жінкою? Кожного разу, працюючи над двома варіантами вистав, потім над фільмом, я так і не знайшла відповіді — яка вона, Варвара Рєпніна? Версія «Поет і княжна» з серіалу «Тарас Шевченко. Заповіт», який поставив режисер Станіслав Клименко, дала мені можливість ще раз зіграти роль Варвари вже у кіно. Картина побудована як художньо-публіцистичний твір...

— Галино, ви так легко сказали, що вам 50 — зовсім не приховуєте свій вік, хоча жінки, а особливо актриси, дуже болісно переживають, що летять їх роки...

— Чому жінки соромляться свого віку? А чоловіки, навпаки, кажуть, що їх прикрашає сивина, шрами, досвід, бо з роками навіть їх погляд міняється. Чому у нас жінка погоджується на роль додатку до чоловіка? Я на таку роль не погоджуюся! Я йду своєю дорогою, заробляю свої сивини, зморшки, а з роками стаю мудрішою. Це не новий підхід до життя. Такі жінки у нашій історії були і є. Я просто вибрала шлях сильної жінки, а їх поки менше, особливо серед актрис. Сама пішла з Молодіжного театру, хоча в перший момент мені здавалося, що то кінець життя... Пішла на «вільні хліба» і не шкодую, що зробила такий крок. Я навчилася бути відповідальною (у особистому і творчому житті). Хочу своїм прикладом примусити жінок, які в 50 років мають купу комплексів і вважають, що це вже фініш, знати, що вартість жінки у 50 років така ж велика, як і в 25. Думаю, якщо я доживу до 70, то стану ще мудрішою, ніж сьогодні.

— Галино, знаковою у вашому творчому списку є вистава «Палімпсести» за текстами Василя Стуса, поставлена у Театральному центрі ім. Леся Курбаса, але не всі глядачі знають, що тема ГУЛАГу пройшла через вашу долю і ви народилися на Колимі.

— Моїх батьків вислали як «ворогів народу». Ми сьогодні забуваємо, як саме прийшли радянські війська у Західну Україну, що тоді насправді відбувалося. Тих, хто чинив опір, а мої батьки виступали за незалежну Україну, за її свободу, хотіли лише жити на своїй землі, — за це їх заарештували. Наша родина опинилася на Колимі. Там народилися я і моя сестра. У Львів наша сім’я повернулася лише у 1967 р. (мені вже було 11 років). З дитинства я пройшла всі стадії приниження, таврувань, як дитина «ворогів народу». Мені було боляче чути, що батьків — патріотів України — вважали ворогами. Це величезна неправда. До речі, Стус коли жив у Магаданській області на рудні ім. Матросова, там же сидів мій батько у кінці 40 — на початку 50-х років. За амністією кримінальних злочинців відпустили на Велику землю, а політичних залишили на поселенні, щоб вони розбудовували Колиму. Тому тема, піднята у творах Василя Стуса, для мене дуже зрима, пекуча, болюча і близька. Хтось може легко говорити про націоналістів, вояків УПА, але це розмова безвідповідальна, бо є живі люди, які любов до своєї землі поставили вище, ніж свою особисту долю. Мої батьки пройшли тортури, але не зламалися, і свої мрії про незалежну Україну пронесли через усе життя.

— У вашому репертуарі є резонансна вистава «Польові дослідження з українського сексу», поставлена за скандально відомим романом Оксани Забужко. Як письменниця відноситься до вашої версії її твору?

— Забужко розуміє, що література і театр — різні жанри, стилістика, підходи, засоби виразності. Вона тонко це відчуває і приязно поставилася до того, що її роман вже має свою сценічну долю. Оксану можна назвати другом вистави. Хоча у «Польових досліджень...» є не тільки шанувальники, а й дуже суворі критики, а тема жіночої емансипації викликає бурхливі дискусії після кожної вистави... Мені дуже приємно, що виставу з цікавістю дивляться різні покоління глядачів. Одного разу до мене підійшла дівчина років 18, яка подивилася «Стіну», а потім «Польові дослідження», і сказала, що для неї ці вистави про одне і теж — про самоіндифікацію. Для мені ці слова дуже важливі. Вони дають силу і енергію працювати далі. Це є знаком, що я, як актриса, йду вірною дорогою живого театру.

«День» поздоровляє актрису з ювілеєм. Бажаємо нових і цікавих ролей на сцені та кіноекрані.