Вітер із Заходу

Першого дня глядачі насолоджувалися класичними балетами, які вже перевірені часом, а другого — знайомилися з новими тенденціями сучасної хореографії. Молодіжна група зі Швейцарської академії балету виконала композиції свого керівника Алекса Урсуляка («Мрії», на музику Наймана, па-де-катр зі «Сплячої красуні» Чайковського), а також оригінальну хореографію «Пісні кохання» Вільяма Форсайта — одного з наймодніших балетмейстерів Європи. На жаль, нинішні підопічні Алекса помітно поступаються танцівникам зі Штутгартського балету, яких він привозив у Київ минулого разу. Проте Урсуляк упевнений, що через кілька років його учениці стануть окрасою будь-якої трупи. Вони молоді та амбіційні, люблять експериментувати, а балет нового тисячоліття, на його погляд, стане інтернаціональним, об’єднавши в собі різні пласти танцю.

За словами головного балетмейстера Національної опери України Віктора Яременка, на відміну від попередніх років, на нинішньому фестивалі розширилася географія виконавців. Цього разу в гала-концертах брали участь солісти: Анастасія Волочкова та Анастасія Мєськова з Великого театру, Сандра Мюльбауер із Віденської опери, Марія Якшанова із Санкт-Петербурзького театру балету, а не лише українські зірки та лауреати лифарівських конкурсів. Організатори заходу не забули про спадщину Сержа Лифаря. Уперше публіка побачила фрагменти із «Сюїти в білому» (чоловіча партія — Вадим Братан, жіноча — Надія Гончар). Майстер поставив свій шедевр 1943-го, під час Другої світової війни (до речі, балет — у репертуарі Гранд-Опера до нинішнього дня) і спробував мовою танцю передати свої мрії про мир і добро. Сергій Михайлович довів, що на симфонічну музику можна ставити балети, і після нього з’явилося багато послідовників. Одноактний балет «Ромео і Джульєтта», на музику Чайковського, в постановці майстра також виконали українські артисти Надія Гончар та Сергій Єгоров. Цю роботу відновив Віктор Яременко для київської сцени минулого року.

Приємно, що володарка золотої медалі лифарівського конкурсу Анастасія Волочкова тепер стала справжньою примою. Вона виступає в усьому світі, є солісткою Великого і Маріїнського театрів, уклала контракт із «Ковент-Гарденом». Балерину вирізняє високий професіоналізм і тонке сприйняття матеріалу. Вона показала різні грані свого таланту. Драматична в «Легенді про кохання» (хореографія Юрія Григоровича), задерикувата в «Російській» із «Лебединого озера» (постановка Володимира Васильєва), прониклива в «Грішному анголі» (робота Дан Тай-Суна).

Дуже тепло глядачі прийняли відомий жартівливий номер Алли Рубіної «Сіртаки», на музику Теодоракіса, який блискуче виконали Ксенія Іваненко та Володимир Чупрін.

Улюбленцем публіки став і соліст Національної опери Леонід Сарафанов. На фестивалі він виступав із різними партнерками: в мінкусівському гранд-па з «Дон Кіхота» танцював із москвичкою Анастасією Мєськовою, в «Тарантелі» Готшалка — з Тетяною Голяковою, в класичному па-де-де Обера — з Надією Гончар. Обидві балерини є солістками Національної опери України. За словами Сарафанова, майбутнє балету він бачить у синтезі класики та модерну. А завідувачка балетної трупи нашого театру Валентина Калиновська продовжила: «Сучасна хореографія стоїть на класичному підмурівку. Якщо танцівники мають гарну професійну школу, то вони можуть експериментувати. На жаль, ми поки що мало знайомі із західними віяннями. Фестивалі дають можливість не тільки дізнатися про нові тенденції в балеті, але й стимулюють артистів, з’являється азарт показати, на що ти здатний».

От лише шкода, що зарубіжних зірок на фестивалі було замало. Тому свої можливості артистам доводилося демонструвати, як і раніше, у вузькому, можна сказати, сімейному колі. «Серж Лифар де ля данс» явно вимагає розширення рамок. Інакше всі завдання, що декларуються фестивалями, — відкриття нових імен, знайомство з тенденціями хореографії різних країн — залишаються тільки благими намірами організаторів. Щоправда, вони обіцяли, що вже наступного року на шостий лифарівський конкурс до нас у Київ приїде більше артистів.