Вміти радіти

Цю постановку здійснили: режисер — Віктор Гирич, сценографія — Олексія Вакарчука, художник по костюмах — Катерина Корнійчук, музичне оформлення — Володимира Борисова. З перших хвилин вистави глядачів не полишає відчуття, що вони опинилися в провінції Америки минулого сторіччя. Сценограф розв’язав простір у вигляді двоповерхового будинку. Конструкція вийшла багатофункціональною. Постійна зміна картинок під час обертання декорації вносить динаміку в дію. Витончені стилізовані костюми, парасольки, капелюшки, палиці, циліндри і — перед вами немовби ожили персонажі історичних картин. Завдяки цьому вдалося привнести до вистави аромат доби і одночасно підкреслити тимчасовий простір. Але надлишку та нагромадження ідей і декорацій у виставі немає. Що робить її лаконічною і переконливою. Хоча є і рвані ритми і перепади інтонацій, чергування збудженості та сповільненості...

Персонажі в перших сценах, схожі на манекени, зображають одноманітний байдужий натовп. Люди простують у своїх справах, не помічаючи навколо себе нічого й нікого. І раптом... Всю цю бездушну безперервність порушує приїзд до містечка 11 річної сироти Поліанни,яка з’являється в будинку своєї тітки. Тут її не чекають і їй не раді... Але до кінця вистави мешканці міста вже не можуть собі уявити, як вони раніше жили без цього чуйного дівчати, яке осмілилося порушити їхній розмірений спосіб життя (Поліанна намагається всіх навчити знаходити в усьому радість).

Режисер вибрав дуже якісний літературний матеріал — у повісті точно прописано образи героїв і інтригу сюжету. У виставі зачіпається вічна тема — милосердя й віри в щастя. Безпосередність і щирість Поліанни (Марина Андрощук) не може не підкуповувати й захоплювати глядачів. Героїня активна, наполеглива, але при цьому — не нетактовна та зухвала. Ця важлива деталь яскраво позначена у акторки. Вона не намагається всім сподобатися — вона так живе й мислить. Поліанна «розтопить» серце навіть своєї манірної тітоньки (Наталя Заболотна) і замкненого містера Пендлтона та прикутої до інвалідного візка, озлобленої на весь світ — Ненсі (Тетяна Негрій). І виявиться, що незважаючи на юні роки, героїня вже встигла зробити багато добра, що не кожен дорослий може з нею зрівнятися...

Музика у виставі не просто підкреслювала настрій, а робила постановку насиченою тональністю і дуже динамічною. У фіналі дії було зроблено режисером яскравий акцент — сплеск згустку емоцій (коли Поліанна зробила свій перший крок після автомобільної аварії)...