Вони лякають, а нам не страшно
Але що ж таке жах взагалі? Ясно одне — його мета лякати людей. Використовуються для цього різні методи, від чисто атмосферної напруги до картинок, що викликають огиду, і вся ця багатолика і різноманітна маса є частиною жанру жахів.
У принципі всі фільми жахів можна розділити на кілька категорій (які, втім, можуть і перетинатися). Розподіл цей дуже умовний, але має під собою певні тенденції розвитку фільмів. Ось яку класифікацію пропонує horror.citycat.ru: 1) фільми про зомбі (які часто якраз і використовують шокування, але кращим представникам не чужа і клаустрофобічна атмосфера безвиході); 2) різні монстри (в старих варіантах часто гігантські тварюки, також часто тісно переплетені з жанром фантастики. Монструозні фільми знову можна умовно поділити на картини про гігантських тварюк, про інопланетні створіння й буденні дрібні істоти, які зненацька вирішують неймовірними кількостями нападати на людей); 3) демонологічні та містичні (це фільми одержимості, різного типу демони й пекельні створіння, а також усілякі смертоносні секти й просто вкрай містичні прояви); 4) стрічки «міфічно-готичного» типу, до яких належать фільми про вампірів, перевертнів, Франкенштейна і щось подібне; 5) картини про привиди (з’єднувальною ланкою між привидами та демонами є різні містичні фільми, що схиляють в одну або іншу сторону); 6) фільми піджанру жахів «Slasher» (яскравими представниками є «Хеллоуїн», «П’ятниця 13» і «Крик»).
Можна поставити собі запитання, то й чим уся ця нечисть приваблює глядачів? Раніше вітчизняні кінознавці й психологи схильні були стверджувати, що для ситого буржуазного суспільства це можливість безпечної «адреналінової ін’єкції» для урізноманітнення розміреного життя. І саме тому на нашому ґрунті вони не приживуться: «чорнуха» реальності — досить сильний подразник і без усякого кіно. Але все-таки цей жанр завойовує дедалі більшу кількість шанувальників. Чи то життя стало спокійнішим, чи то є в цьому кіно відповіді на деякі наші приховані запитання.
У цьому ми й спробували розібратися з експертами «Дня».
Кузьма, «Скрябін»:
— Я ріс таким собі совковим підлітком, який бачив фільми на кшталт «Пригоди капітана Немо». На початку 80-х років радянський кінопрокат був бідним. І коли родина переїхала ближче до кордону у Новояворівськ Львівської області, я дивився польське телебачення вдень і вночі. З фільмів жахів дізнався, що зло може перемагати добро, бо у радянських кінокартинах завжди був щасливий кінець. У тих художніх стрічках, що з таким захопленням переглядав, було багато агресії, як було багато агресії і бунтарства в мені. У цьому віці хотілося бути всесильним та безстрашним. Але моя хоробрість закінчувалася з настанням ночі: з головою накривався одіялом і довго не міг заснути. На ранок страх минав і хотілося знову сильних відчуттів.
Із тих часів особливо запам’яталися роботи режисера Браяна Клеменса. В них так стрімко розвивався сюжет і так несподівано наступала розв’язка, що забивало подих. Фільми були незакінченими і залишали мене у здогадках. Цікаво, що моя уява малювала трагічніший фінал, ніж режисер мав на увазі (тепер це розумію ). Страх дуже глибоко засів у людині. Навіть хотів придбати ці картини у власну відеотеку, але ніде не можу їх знайти, навіть принагідно у Лондоні.
Я переріс це захоплення і зараз фільми жахів дивлюся дуже рідко. Недавно, перемикаючи канали, натрапив на один. Спершу не хотів дивитися, а тоді — кадр за кадром і додивився до кінця. Такі стрічки поглинають тебе всеціло через сильні відчуття, збудження. Думаю, ліпше зайнятися екстремальним видом спорту, спуститися на човні гірською річкою — такі емоції будуть!
Фома, лідер гурту «Мандри»:
— Я дивлюся фільми жахів зрідка. Достатньо жити у нашій країні, аби рівень адреналіну в крові завжди підвищувався. Ці фільми руйнівні та штучні, бо вони привчають людей бути байдужими до насильства, знущання, і як результат — втрата людяності, чуйності, сердечності. Щоденні кримінальні новини більш вражають, аніж будь-який фільм жахів.
Можу подивитися стрічку з happy-end’ом. Наприклад, коли у міжпланетних війнах сили добра перемагають.
Не люблю зазирати у потойбіччя. Навіщо? Людська підсвідомість настільки тонка й вразлива, що потім сняться сни, багатші за будь-яку містику чи фантастику. Іноді переглядаю стрічки з елементами жахів на зразок «Сімейка Адамс» Беррі Сонненфельда.
Особливо вразив фільм, драма за жанром, «Догвіль» Ларса фон Трієра. Ось де є усвідомлення всього жаху, що, як сказав хтось із великих, люди — це прекрасно, але як це страшно...
Якщо дивитися фільми жахи не тільки для екстремальних відчуттів, то можна за усім фаршем усвідомити, що ці страждання — ніщо інше, як наслідки людських вчинків. А наше життя — унікальне, але дуже ламке і крихке.
Юрій ГОРБУНОВ, ведучий програм «Підйом» та «Один за всіх» на Новому каналі:
— Я можу дивитися фільми жахів, особливо, класичні картини, наприклад, фільми Альфреда Хічкока. А Фреді Крюгера з «Жахів на вулиці В’язів» режисера Уейса Крейвена пам’ятаю ще із студентських років. У класиці жанру за основу береться людина з її відхиленнями, збоченнями, чорним нутром... І ти, глядач, розумієш, що самі люди є причиною усіх бід. Класичні фільми жахів дуже цікаво побудовані: там велику роль відіграє музика, світло, звуки. Як казав Хічкок, мовляв, не грізний сам монстр, а тіні, звуки — вони навіюють страх... А в сучасних — багато спец-ефектів і все відбувається у стилі non-stop action.
Я оцінив акторську гру Ніколь Кідман у фільмі жахів «Інші» Алехандро Аменабара. Акторка майстерно перевтілилася у відлюдькувату матір двох дітей. Грейс жила у будинку з привидами, яких уособлюють старі пожовклі фотографії, мармурові могили... Але насправді, часто привидами нас самих стають незажиті рани, незабуті особистісні трагедії і драми, страхи дитинства і комплекси юності.
Мені було цікаво подивитися стрічку. Але особисто я не дуже люблю проникнення у потойбічні світи — людині їх не дано осягнути розумом, значить і не треба прагнути пізнати інші рівні життя. Як актор ніколи б не знявся в таких картинах.
Справді, фільми жахів можна переглядати з іронією, з комічного боку. Але для чого? Ліпше тоді подивитися справжню комедію і повеселитися від душі.
