Вони не ламають своїх присяг

Великий хрест, на якому зображена лілія (символ скаутів), переплетена з тризубом. Біля хреста лежить на мармуровому дубовому листі мармуровий капелюх, як символ нескореності та поваги до загиблих. І короткий напис — «Вони не зламали своїх присяг». Саме таким є пам’ятний знак пластунам, що загинули у визвольних змаганнях, служінні Богу та Україні, встановлений у Львові на Личаківському кладовищі в пантеоні Галицької армії. Адже пластуни у всі часи, як могли, не допускали поневолення рідної землі. Тому ця організація заборонялася в Україні всіма окупаційними режимами.

«В 1911 р. поклали перші основи на наших землях Петро Франко й Іван Чмола, а в 1912 р. — д-р Олександр Тисовський заснував у Львові перші правильні курені пластунів. Він дав їм назву — за козацькими-кубанськими відділами звідунів. За два роки покликала пластунів Перша світова війна в ряди Українських Січових Стрільців. Не одне славне ім’я тої війни народів і наших Визвольних Змагань — це пластунське ім’я; не одне геройське діло тих часів — пластунське діло; не один хрест похилився над пластунським тілом», — так писав у своїй «Великій грі», невеликій книжечці, що вийшла в 1948 році, пластун-сеньйор Юрій Старосольський. Він першим докладно виклав загальний погляд на пластову ідею та методу, на філософію життя пластуна, його громадські функції. Однак все це можна викласти й коротко, однією пластовою присягою, яку урочисто повторює кожен, хто добровільно вступає у Пласт: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, жити за Пластовим законом і слухатись пластового проводу». Саме такою є й присяга скаута, адже за взірець взята організація молоді, що постала у Великій Британії в 1907 році й часом стала рухом молоді по цілому світу. Всі відомі громадські діячі, політики, величезна кількість бізнесменів перейшли через скаутські організації. І сьогоднішній президент Америки Буш теж гордо говорить, що він скаут. Серед пластунів — Микола Колеса, кардинал Любомир Гузар, відомий економіст Богдан Гаврилишин, Любомир Романків, якому значною мірою належить такий винахід як цифрова камера.

Сьогодні пластова організація нараховує в Україні більше 10 тисяч юнаків та дівчат, хоча з прихильниками називають вдвічі більшу цифру. Майже половина організації припадає на Галичину, куди батьки приводять дітей ще маленькими і потім вже не побоюються за їхнє майбутнє. Адже впевнені — дитина вже не буде байдикувати, не потрапить у погану компанію, не куритиме, не вживатиме алкоголю. А виросте впевненим патріотом, працьовитою людиною, що дасть собі раду в житті. Без жодної компліментарності — пластуни дійсно відрізняються від інших дітей своєю зібраністю, вихованістю й привітністю. А головне — вся діяльність Пласту побудована так, що «юнак звикає бачити свою долю на тлі долі його Батьківщини».

Хоча багато хто нарікає: це елітарна організація, куди не потрапить дитина з неблагополучної і навіть з малозабезпеченої родини. Саме екіпірування чого лише коштує, а повсякчасні поїздки, табори, різноманітні імпрези…Все це тягне чималих грошей. Однак опоненти стверджують — Україна потребує такої молодої еліти, яку відрізняють громадянські чесноти: слівність, совісність, точність, дисциплінованість, вміння покласти своє життя на вівтар Україні. І нехай до деякої міри виховується вона в закритому оточенні, все це дасть свої позитивні результати. Зрештою, не величезним парканом від іншого суспільства відгороджені ці юнаки. А турботливо опікуються ними у відповідному оточенні, без поганих взірців. Кожна мама бажала б такого своїй дитині. В’ячеслав Стебницький привів сюди свого сина і так у Пласті й лишився. Сьогодні на багатьох виданнях, як і на «Великій грі», на другій сторінці відмічено: «на замовлення референта видань Крайової Булави УПЮ пл. Сен, Вячеслава Стебницького». Однак цікаво, що в свої гуртки пастуни приймають новачків без участі дорослих, вирішуючи, підходить їм ця молода людина чи ні. Виховник, як говорять тут, не має на це впливу, він лише може легенько підвести до думки, але якщо діти скажуть категорично — ні, ніхто не наполягатиме.

Можливо, для когось сьогодні дивно, як гордовито ці підлітки під пластовими прапорами крокують, як носять свої пластові відзнаки, навіть як один до одного звертаються: зі словом СКОБ і подають ліву, від серця, руку. Скоб — орел білохвостий, якого пластуни взяли собі за символ, а початкові літери є початком слів: Сильно, Красно, Обережно, Бистро». Мають бути сильними розумом та тілом, красними душею, обережними в задумах та планах, бистрими у думці та ділах. Дивує до деякої міри й їхня архаїчна мова. Що не кажіть, а це вам не «базар по понятиям», і Слава Богу, що не так. Пластунка вірлиця, приміром, дівчина, «пластова постава» якої високого гатунку. Сьогодні таких в Україні лише дві. І в день урочистого відкриття памятного знаку пластунам вісімнадцятирічна Оля Герус була іменована тим почесним пластунським ступенем. Все це відбувалося в атмосфері урочистості. Були присутні батьки, й вони мали сказати слово перед загальними зборами.

Колись одна мама пластунки зі сміхом скаржилася мені, що часом просить доньку, як кличуть її до телефону: скажи, що мене нема, бо роботи між розмовами не закінчу… Однак та все одно кличе матір до телефону: вибач, не можу брехати… Цей наївний приклад, можливо, прояснить щось читачеві в засадах пластунського виховання. Або ще таке — якщо до пластуна звернуться із проханням допомогти, навіть невідомий пластун із іншого міста (зустріти когось із поїзда, передати посилку…), ніхто й не подумає відмовити.

До речі, виховники за свою діяльність не отримують зарплати, 80 відсотків всієї роботи відбувається на добровільних засадах. Так випускають численні газети та журнали, вчать різноманітним навичкам, так працюють впорядники — старший друг у гуртку юнаків (впорядниця — старша подруга у гуртку юначок), які пробуджують самовиховання, спонукають до ініціативи. А Олександр Криськів, директор СП «Ренесанс», своїм коштом виготовив пам’ятний знак пластунам. Я запитала в нього:

— Чим, на ваш погляд, відрізняється український Пласт від скаутських організацій інших країн?

— А нічим, це держави наші відрізняються, і в тому вся проблема. І те, що досі Пласт не прийнятий в світову скаутську організацію — велике непорозуміння, яке ми намагатимемося побороти.

Так само, як і в пласті, так само у скаутів є національні та понаднаціональні завдання, викладені в резолюції Міжнародної Скаутівської Ради в Копенгагені у 1924 році. Рух є національним в тому, що діє через національні організації і виховує для кожної нації корисних та здорових громадян. Він — міжнаціональний через те, що не визнає національних бар’єрів у товаришуванні скаутів. І він універсальний, бо змагає до універсального братерства скаутів всіх націй, класів чи релігій.