В’ячеслав БОГУСЛАЄВ: «Пiд час гандбольного матчу можна хоч повболівати по-людському»

Кореспондент «Дня» вчинив набагато простіше: пішов у запорізький Палац спорту на матч чемпіонату країни з гандболу за участю команди «Мотор-Січ» і не помилився. Прямо на трибунах і відбулася ця розмова.

— В’ячеславе Олександровичу, ви, напевно, цього року можете відзначати ювілей, адже десять років тому відомий у світі виробник авіадвигунів став спонсором жіночої гандбольної команди — на той час ЗІІ, а нині «Мотор-Січ». Не треба бути провидцем, щоб сказати: перебудовний бум легко проковтнув би цей клуб, якби завод із вашої ініціативи не простяг руку допомоги. Якби не сталося цього, команда б не стала бронзовим призером першості Союзу і чотири рази володарем золотих нагород чемпіонатів України. Чи легко вам було переконати колектив узяти на себе цей тягар? І чому саме гандбол, адже існують так звані елітні види спорту, які мають більшу прихильність керівної ланки, такі, як футбол, теніс, який швидко входить у моду серед «нових українців», гольф.

— Звичайно легко, адже робітники нашого підприємства — найбільші гандбольні вболівальники в Запоріжжі. У нашому місті цей вид спорту розуміють і люблять, і він на рівних суперничає, як ви кажете, з урядовим видом — його величністю футболом. Чого? Передусім через свою доступність, демократичність чи що. Під час матчу можна, як мовиться, випустити пару: покричати, посвистіти, із сусідом посперечатися, що й казати, якщо група підтримки їде в автобусі за кордон, щоб повболівати за улюбрену команду. А що теніс: навіть писнути не можна, якщо ж крикнути навіть у захопленні — вважатимуть божевільним. Ну а друга причина: грішний я, сам у молодості грав у гандбол, виступав навіть за відому в ті часи команду «Запоріжалюмінбуд», яка грала у вищій лізі чемпіонату СРСР. Отож було б, я вважаю, злочином кинути напризволяще мій рідний вид спорту або дати його на відкуп випадковим людям. Ось чому наш завод почав надавати підтримку жіночому гандбольному клубові.

— А чому не чоловічому, адже ви, наскільки я розумію, грали в чоловічій команді?

— Признаюся чесно, подумував і це зробити, але з розвалом непорушного і неподільного Союзу нам випало стільки різних труднощів, що не встигали відбиватися. От і довелося, згнітивши серце, порадити (не пропадати ж добру!) своєму колезі — директору заводу «Запоріжтрансформатор». Леонiду Хаджинову прихистити чоловічий ЗІІ.

Жартую, звичайно, на ЗТР також багато шанувальників цього виду спорту, і клуб їх не розчарує — лідер українського гандболу.

— Ну ви, по-моєму, тут трошки лукавите. Краще признайтеся, що у вас серце більше лежить до представниць прекрасної статі. Наскільки мені відомо, у спортклубі «Мотор-Січ» тренуються ще й чемпіонки світу зі стрибків у воду Олена Жупіна та Світлана Сербіна.

— Від вас нічого не приховаєш... Заздрите, так? Підкиньте нам у клуб ще кілька чемпіонок світу, але тільки справжніх чемпіонок, і їх неодмінно візьмуть. А от цілу команду, та ще й чоловіків не потягнути, навіть незважаючи на такий приємний будь-якому керівникові факт, що останнім часом ми підписали контрактів на 137 відсотків більше, ніж минулого року. Ні, гандболісти заважкі — і для мене, і для заводу.

— Але в той же час ви надаєте підтримку національній (знову підкреслю — жіночій!) збірній України. Коли виникла ця ідея?

— Ще на світанку нашої незалежності. Тоді будівникам нашої держави було не до спорту і комусь треба було підтримати гандбол. Адже в нас були видатні тренери, найкраща школа воротарів, також ми славилися непробивним захистом. Не можна було дозволити, щоб усе це загинуло. Перша збірна України виступала в нашій формі, забезпечувалася транспортом, тренувалася на нашій базі. У відбірному циклі чемпіонату Європи-98 офіційно оформили відносини з національною командою, генеральним спонсором якого стало акціонерне товариство «Мотор-Січ».

— Однак спортивний цех підприємства вас не підводить.

— Команда намагається не розчаровувати своїх шанувальників. У нинішньому сезоні «Мотору» вдалося вийти на високий рівень. Як ви знаєте, «Мотор» успішно подолав попередній бар’єр на шляху у груповий турнір Ліги чемпіонів: було переможено такого грізного суперника, як німецький «Лютцеллінден». Хоч ми поступилися на виїзді п’ятьма м’ячами, вдома «Мотор» розгромив противника з різницею «плюс 17». Потім вдало пройшли групу, зайнявши там друге місце, і дістали право грати у чвертьфіналі. Той факт, що запорізький колектив увійшов у вісімку найкращих клубів Європи, вже успіх. Розраховую на те, що в нинішній національній першості «Мотор-Січ» знову виборе золоті медалі і на майбутній сезон виступить у Лізі чемпіонів іще вдаліше.

— Наскільки мені відомо, ви обстоювали комплексний розвиток гандболу — від дитячих секцій до команд майстрів...

— На мою думку, гандбол не може прогресувати, якщо основну ставку буде зроблено на купованих гравців. Наше підприємство приділяє багато уваги масовому спорту, щосили працюють спортшколи.

Скажу, що за шість років незалежності зроблено чимало. Адже треба було зуміти зацікавити людей з коштами в розвитку такого популярного виду спорту, залучити банки та інші структури. І ми не маємо наміру зменшувати темп, а, навпаки, стараємося збільшувати свою участь і на рівні клубу, і в національній збірній.

— З вашої ініціативи минулого літа відбувся міжнародний турнір за участю клубних команд. Це змагання займе постійне місце в календарі спортивних змагань Запоріжжя?

— Ми надіслали заявку в континентальну федерацію гандболу, щоб цей час — останні дні літа — залишали за нами. І тут є свої конкуренти: Кіпр також хоче в цей же час провести аналогічний турнір. Сподіваюся, що офіційна Європа ухвалить рішення на нашу користь, адже змагання має вже трирічну історію і, що найбільш важливо, високий рівень організації.

Ми заснували постійні призи — кубки, якими нагородимо попередніх переможців. Окрім того, нинішнього року команди одержать ще і грошову премію, щоб в учасників була зацікавленість у підсумковому результаті. Уже дали згоду на участь німці, угорці, поляки і росіяни.

— Чи є у вас улюблені гравці у вашому клубі або у збірній?

— У мене є улюблене амплуа — голкіпер. Якщо воротар творить чудеса, команда, за яку він виступає, викликає в мене особливе захоплення. Саме із цієї причини я запросив у «Мотор» одну з найкращих голкіперів Європи — Ларису Заспу, яка майже рік провела за кордоном — у словенській «Олімпії».

— Чи відвідуєте ви гру свого клубу?

— А де ми зараз перебуваємо?.. Щоправда, на матчах буваю не дуже часто. Однак якщо обставини дозволяють, то виїжджаю з «Мотором» і в інші міста. Треба сказати, що коли я приходжу на гру, то команда чомусь виступає не дуже вдало. За кордоном вони грають навіть краще, як удома.

— А ви самі займаєтеся фізичними вправами?

— Так. Кожен день бігаю, благо стадіон поруч із будинком. У вихідні ходжу в басейн. Якщо є можливість, то ходжу на лижах, а якщо природа не подарувала снігу, то просто йду пішки 15 — 20 кілометрів.