Виставка трьох Животкових
У чистий четвер у центральному виставковому залі Спілки художників України відкрилася виставка Животкових — Олега, Сергія, Олександра, чудових художників, творчість яких багато в чому відрізняється за формальними ознаками, але є дивовижно близькою за суттю. І ймовірно, ця суть полягає у професіоналізмі, інтелігентності, інтелектуальності.
Сімейна і творча спілка Животкових більше як рік тому перестала бути троїстою. Пішов із життя Сергій Животков. Як співає А. Макаревич, музиканти йдуть із життя, це дуже погана прикмета. Однак після музикантів, поетів, художників залишається їхня творчість.
Сьогодні дерево Животкових тримається на Олегові Олександровичу. Щоб стали зрозумілими причини, які визначили суть художників Животкових, потрібно простежити родове коріння. Тим паче, що коли багато хто був спрямований виключно у світле майбутнє, О. Животков по крупинках збирав минуле.
У своїй майстерні, пригощаючи мене чаєм із варенням із фізалісу, Животков-старший повідав історію своєї сім’ї, розповів про свої погляди на мистецтво і про те, як можна навчати дітей мистецтва. Уже багато років він викладає в Державній художній школі ім. Т. Г. Шевченка.
За словами Олега Олександровича, на новгородських берестяних грамотах зустрічається ім’я Животок. Можливо, один із Животків утік на Переяславщину, звідки вже пішли Животкови. Батько художника, Лесик Олексій Львович, виходець зі Львова, офіцер австро-угорської армії, після перипетій громадянської війни був директором школи. 1937 року його розстріляли. Побоюючись за сина, мати, Тетяна Кіндратівна, дала йому своє прізвище. Вона закінчила Одеське художнє училище, майстерню К. Костанді, але працювала вчителькою російської літератури, прищепила синові любов до поезії. Пізніше улюбленими поетами стануть Г. Лорка, Б. Пастернак, О. Блок, ритми віршів яких увіллються в живопис.
Особливо згадує Олег Олександрович свого дядька по лінії матері, який навчався в С.- Петербурзькій академії мистецтв, у А. Куїнджі, його манери, такт, і, звичайно ж, розповіді про художників Пітера та Москви. Матір’ю його була грузинська княжна, а батько — генерал російської гвардії.
Великим потрясінням дитинства був будинок діда, який згорів у селі Березань, покидаючи, його підпалив німецький солдат 1943 року. Сім’я залишилася без даху, але найбільше було шкода згорілих книжок.
Далі — Золота медаль після закінчення художньої школи, вступ до Художнього інституту, в майстерню С. Григор’єва, кредо якого — не зачіпай того, що працює. Однокурсники — А. Дубовик, А. Лимарев, Е. Барський, В. Журавель. Була і поїздка в Карелію, в Кижі, де холодний, величний розмах Півночі став іще одним важливим учителем.
Після блискучого захисту диплома «Шевченко в сестри», з’явилася можливість просунутися по службі, а саме: стати директором Воронцовського палацу в Алупці, але для цього потрібне було членство в партії. І Олег Животков відмовився заради збереження, як нині модно казати, екології душі. Він працював у видавництві «Веселка», малював казкових звірів, які за характером м’якші та добріші за людей.
У багаторічній роботі зі школярами, які його безмірно поважають, люблять, як можуть любити тільки діти, Олег Олександрович прагне бачити в учневі молодшого колегу. Він вважає, що важливий не метод, а культура вчити й уміння вчитися.
Основна тема творчості О. Животкова — пейзаж. Бо, на його думку, вік жанрової картини завершився, сюжет перейшов в інші види мистецтв. Пояснюючи своє бачення пейзажу, Олег Олександрович удається до буквального креслення схеми, де складовими є етюд — стилізація — образ, коли останньому належить панівне становище. Його пейзаж — це образ природи. «З етюду не можна зробити роботу, світ потрібно пропустити через себе», — каже художник. Враження і вироблення предмета картини спричиняють точність образів. Пейзаж О. Животкова — то не просто природа, тут не важливе впізнання силуетів, це образ маленького і великого світу, сплетений із кольорів, яким вторять поезія та музика.
У роботах Сергія Животкова панує спокій і гармонія венеціанської елегії. І якщо Венеція реально йде під воду, то образ міста Сан-Марка в інтерпретації художника незримо рухається до піднебесся. Споглядальність у його полотнах, імовірно, є визначальною рисою.
Олександр Животков працює в абстрактному живописі. Образ його картин створюється за допомогою світла, якому надаються якості кольорів. Уявна монохромність його живопису умовна та оманлива. Монолітність, масштабність, масивність визначають зовнішні якості робіт художника, які трансформуються в знаковість світла як самодостатньої субстанції, бачити яке фізичним зором вдається не всім.
