Як козаки жінок із 8 Березня вітали

"Як козаки куліш варили", "Як козаки у футбол грали", "...наречених рятували", "...сіль купували", "...олімпійцями стали", "...мушкетерам допомагали", "...на весіллі гуляли", "...інопланетян зустрічали", "...у хокей грали", "...криницю копали" (не закінчений). Повноматражний мультфільм "Енеїда"... Перед моєю, а не чиєю-небудь, особистою персоною сидів у блакитному джинсовому костюмі чудовий український режисер анімації - Володимир Дахно. Автор усіх вищезазначених фільмів.

Ми спеціально напередодні 8 Березня вирішили зробити вам, любі пані, цей приємний сюрприз - зустріч із нашим видатним сучасником. Ну й собі, певна річ, також.

– Я на вашому дітищі - козаках - заробив у шість років свій перший творчий капітал: досить точно передрав їх фломастерами з календаря. Тижнів зо два таточко вихвалявся перед знайомими цим малюнком, запевняючи, що його син - вундеркінд...

– Треба було йти в мультиплікатори... Так, пригадую, року 73-го мене пограбувала "Радянська Україна". Прийшли на студію, взяли негативи й бабахнули скаженим тиражем календарі по 90 копійок. Хоча б по сто карбованців кожному з трьох художників заплатили. Вони сказали: "Гроші з партійної каси видати не маємо права".

– Коли козаки народилися?

– Перша серія "Як козаки куліш варили" з'явилася у 67-му. А роботу над десятою призупинено 1 січня цього року. Немає грошей.

– Чому ви перейнялися саме цими напівісторичними образами?

– Я народився в Запоріжжі й багато цікавився історією Запорізької Січі. Читав заборонені книжки Костомарова, Яворницького.

– У вас і прізвище підозріле - Дахно.

– Це таращанське коріння. Мій двоюрідний дідусь був фундатором знаменитого Таращанського полку. Його згодом чекісти знищили й поставили Боженка. У Таращі є його музей. Він бив німців у 18-му. Полк був чудовою бойовою одиницею. Усі воліли прибрати його до рук. І врешті-решт загребли більшовики.

– Але в мультиплікацію ви прийшли не з армії?

– З архітектури. Закінчив КІБІ, так само, між іншим, як і Додик Черкаський. А як майстри ми всі вийшли з Діснею. Це - основа. Тож козаки - родичі Білосніжки й семи гномів. Хоча між ними стоїть школа "Союзмультфільму".

– Сьогодні найактуальнішими є дві ваші серії. Одна - "Як козаки у футбол грали" - в зв'язку із іграми "Динамо" (Київ) - "Ювентус". Та інша - "Як козаки наречених рятуваали" - бо наближається 8 Березня.

– Якщо вже про це мова, то у мене був фільм, зроблений саме до 8 Березня. Називався він "Сімейний марафон". Там бігав величезний дядько, а його дружина водночас устигала попрати, дітей нагодувати, збігати в магазин та ще й допомогти йому першим прийти до фінішу. Я, як міг, співчував нашим пані в цій картині. Але й захоплювався ними, звісно.

– Я читав щоденник К.Чуковського, де 21-го року він зробив таке спостереження: "Я бачу, що пані в місті ходять із дедалі більшими сумками. Наші жінки поступово перетворюються на верблюдиць". Пророк. А стосовно футболу?

– "Як козаки у футбол грали" я зробив 71-го року. А 75-го "Динамо" (Київ) стали володарями Суперкубка. Мені говорили, що динамівці дивилися цей мультик із великим задоволенням. Віктор Банников, коли пішов із "Динамо" в "Торпедо", розповідав таку байку. Цей фільм потрапив до москвичів. Хтось із них запропонував: давайте, мовляв, подивимось, як хохли грають. І що ви думаєте - 71-го "Торпедо" виграло чемпіонат.

– Вони розвідали всі таємниці?

– Ну, не знаю. Проте, коли в 73-му вже стали чемпіонами наші, всі говорили, що я зробив цю річ саме про них. Хоча насправді прямого зв'язку тут немає. У Москві союзмульфільмівці сказали мені: "Ну все, ти переміг". І побігли за випивкою. Учні перевершили вчителів. Пішла ціла плеяда чудових українських режисерів: Черкаський, Сивокінь, Пружанський.

– Троє хвацьких козаків походять від трьох мушкетерів? Ви продовжувач справи Дюма-батька?

– Цілком точно. Ідея спала мені на думку за аналогією. І хоча імен козаків ніхто не знає - вони існують. Здорованя звати Тур, високого, хитруна й музику, котрий є "мозковим центром" команди, - Грай, а маленького - Око. Усі вони в порівнянні один із одним дуже контрастні. Це принцип анімації.

– А чому в такому випадку наречені, котрих рятували козаки, всі подібні, наче топ-моделі?

– У першому фільмі це були ніби народні наречені. А через сім років, у "весіллі", в Ока вже з'явилася своя - величезна, вона його спокійно бере на руки. Так само, як у нашого улюбленого Борі Брондукова - дружина Катя. У довгого Грая - малесенька. Ну й Тур, відповідно, за тоненькою ганявся. За антиподом.

– А їхнє сімейне життя ви не плануєте показувати?

– Так, у нас із художником Едуардом Киричем повно ідей. Однак ми лише "криницю" до половини "докопали". Тож поки що не до їхніх родин.

– За кордон ви козаків возили?

– Років зо п'ять тому хлопці їздили з моєю картиною в Іран. Повернувшись, вони сказали: "Ти став національним героєм Ірану. Там закохались у твоїх козаків". Можливо іранцям, як людям сходу, сподобалися їхні шаровари?

– Сатирик Мішин сказав, що читаючи останній том трилогії про мушкетерів "Десять років потому", він не витримав, подивився в кінець книги й зі сльозами прочитав, як помирає д'Артаньян. "Цього подарувати класику я не можу!" - закричав Мішин і закрив книжку. Ви, сподіваюся, не збираєтесь уколошкати запорожців?

– Та ви що! Ми з Киричем ще двадцять серій забабахали б! Дайте кошти! На "Мосфільмі" вже юрми народу. А місцеве болото й не висушували. Тільки мужички капітали тихцем під себе гребуть. Один клопіт: "Обирайте, мене, брати, у народні депутати!" Менталітет!

– А ваші козаки в депутати не зібралися?

– Ні. Але для реклами я їх дозволяю використовувати СДПУ(о).

– А як у вас справи з утіленням у мистецтві жіночих образів?

– Чудово! Адже я починав як шаржист. Дуже давно я намалював усіх пані зі студії "Київнаукфільм". Поглянувши на себе, дехто з них не розмовляв зі мною років зо три. Спливло п'ятнадцять років. Улаштували повторну виставку. Ті самі пані ходили коло своїх портретів і цокали язиками: "Господи, якою я була вродливою!"

– Побажайте що-небудь перед 8 Березня від імені "жахливої" половини людства - прекрасній.

– Та ми без них - милих, коханих - загинемо. Українські жінки найгероїчніші, найтерплячіші та найвродливіші. Не дарма ж будь-які іноземці з самої останньої напіврозвиненої держави, котрі хоч трішки мають у кишені, ну буквально сто доларів, мріють побратися з нашими дівчатами. Бо вони, крім усього іншого, найсімейніші та найбільш люблячі. А ми без них, повторюю, загинемо. Лише жінки можуть врятувати Україну. Ніякі мужики - це вироджене бидло, ідіоти - її не піднімуть. Але й без допомоги чоловіків, ясна річ, не обійдуться. Та й що їм самим робити?