Як це було

Тепер, коли загальна ажитація пішла на спад, стає зрозумілим: організатори приїзду Пола МакКартні до Києва, тобто фонд Віктора Пінчука, доклали чималих зусиль, аби подати цей візит як подію, що виходить за суто музичні рамки.

ПЕРЕД КОНЦЕРТОМ. ЖОВТЕ

Найпомітнішою довколаконцертною імпрезою стала виставка «Пол МакКартні. Живопис», що відкрилася в арт-центрі Пінчука. Візуальне мистецтво загалом ніколи не являло собою щось надто далеке для «Бітлз»; так, один із засновиків групи, рано померлий Стью Саткліфф, був багатообіцяючий маляр; Лінда МакКартні починала як фотограф; Джон Леннон не тільки скінчив художній коледж, а й одружився з Йоко Оно, котра не в останню чергу завдяки цьому шлюбові уславилася як актуальний художник, чиї інсталяції та відеороботи демоструються на найвідоміших бієннале і зберігаються в колекціях авторитетних музеїв.

Сорок одна картина МакКартні зайняли цілий поверх. Середнього розміру, олією чи акрилом по полотну, то доробок переважно 1988—1994 рр., а також пізніших років аж до 1999-го. Жанри найрізноманітніші: краєвиди, портрети, абстракції, є навіть декілька натюрмортів. Не менше розмаїття у стилістиці, за чим відчутні впливи великих імен та течій минулого століття: абстрактний живопис у дусі повоєнних експериментів американських митців (слід назвати Віллема де Кунінга — йому мистецтвознавці приписують визначальний вплив), запозичення з експресіонізму з його вічною тривогою ліній і кольорів, сюрреалістичні галюцинації (але не занадто небезпечні, так, висять у повітрі кілька мушель), «сліди» геніального веселуна Хуана Міро і похмурого англійського генія Френсіса Бекона. Мазок дрібний і охайний, або крупний і розмашистий, лінія або емоційно зламана, або геометрично врівноважена. Найпоширеніший колір полотен — жовтий, що для співавтора «Жовтої субмарини», котрий живе в будинку з вікнами на пляж, є цілком зрозуміле. За винятком цієї безумовно об’єднуючої риси, можна сказати, що в МакКартні-живописця надто багато облич; проте тут, на мою думку, той випадок, коли варто говорити не так про твори, як про того, хто їх створив, про якість не художню, а персональну. З цього погляду творчість сера Пола — це живопис чоловіка цілком успішного, котрий досяг у житті практично всього, і тепер, на дозвіллі, може дозволити собі захоплюватися сучасним мистецтвом, а свої уподобання виявляє у найпродуктивніший спосіб — малюючи щось у стилі своїх кумирів.

Так, це живопис наслідувальний, аматорський, але ж публіка, дивлячись на картини, все одно бачить одне обличчя — МакКартні, котрий із суб’єкта з плоті та крові давно вже перетворився на певний символ для мільйонів, тобто сам по собі є в певному сенсі витвір культури. У будь-яких жестах Пола М. — не конкретної людини, а фетиша, що назавжди лишився в 60 х, —є різні емоції, але переважає, як той жовтий колір, дещо інфантильна радість існування, відчутна майже в усіх піснях «Бітлз». Якщо ж промайне кілька сумних акордів, то ненадовго і без надриву. Так само і в живописі: ніякої метафізики, ніяких лякаючих глибин, навіть якщо полотно витримане у тривожних тонах. Знаменитий музикант просто розважається — і в міру здібностей розважає інших.

КОНЦЕРТ. ЮРБА І ВОДА

Найцікавіше в подібних акціях — навіть не сам концерт, а те, що коїлося довкола. Як ведеться, приїзд знаменитості, мов потужний магніт, витяг не знати з яких країв незліченно найхимерніших персонажів. Якщо ж додати не просто потужну, а скажену — наче наверху хтось змовився — зливу, то вже сама подорож по Хрещатику від площі Льва Толстого до Майдану (метро під ним було перекрите) стала справжньою пригодою. Цей маршрут можна просто нарізати на такі собі кінематографічні мікроепізоди, кожен зі своїм колоритом:

Дівчина у переповненій «Пузатій хаті» в Пасажі гріла під електричною сушилкою поруч iз умивальником — ні, не руки, а свою, як би це сказати, філейну частину, при цьому сяючи від задоволення.

Літня тітонька зовсім не бітломанської зовнішності стояла перед концертним екраном на Хрещатику і врочисто тримала в руках запалену церковну свічку.

Хлопчина на чолі невеличкої компанії, неподалік від Бесарабки насунув на голову замість капелюха смугастий червоно-білий конус від тимчасової дорожньої огорожі. Вираз обличчя мав дуже серйозний.

Зграйка панків на сходах метро Льва Толстого з розкішними гребенями найнеймовірніших відтінків: салатового, рожевого і помаранчевого.

Сердита панянка у вечірній сукні і темних окулярах, під хрещатицьким деревом, і двоє сильно нетверезих юнаків, котрі намагалися її фотографувати у майже цілковитій темряві.

Двометровий добродій вже на Майдані, здається, єдиний не мав ані парасольки, ані плаща, проте зовсім тим не переймався, ще й підбадьорював інших, захищеніших.

Уся реклама оголошувала початок концерту на 21.00. Вже о 20.00 Майдан був майже повен. Чим більше прибувало народу, тим лютіша ставала злива. Десь о 20.30 на небі відкрилися останні заслонки, і почалося таке, що й зливою не назвеш — справжній водограй, проти якого вже й парасолі не допомагали. Витримували не всі: повз мене пронесли знепритомнілу дівчину. Емоцій додали ведучі, якi, оком не змигнувши, бадьорими голосами сповістили, що концерт почнеться на півгодини пізніше. Прямий телеміст iз містами, де були встановлені екрани, явив той рідкісний випадок, коли столиця щиро позаздрила провінціям: і в Одесі, і в Донецьку, і в Дніпропетровську, і у Львові світило безтурботне сонечко. Почалося, зрештою, аж о 21.35. І — як не дивно — саме у цю мить дощ майже ущух.

Про самий концерт важко сказати щось нове, щось більше від того, що й так бачила в прямій трансляції вся Україна. Все, як обіцяли: живий Пол (ну ось не повертається язик називати його «сер») МакКартні у плоті і крові, для своїх років виглядає дуже жваво, вітається українською, співає всім відомі та багато разів чуті пісні, чергуючи класику «Бітлз» і свій сольний репертуар. Екран-декорація за спиною музикантів — вражаюче відеопанно з масою спецефектів і сюжетів, підібраних для кожної пісні окремо, екрани для публіки по всьому Майдану і Хрещатику, салюти, феєрверки, шоу мусить тривати, кілька виходів на біс, кінець, як у казці, рівно опівночі. Всі дістали те, що хотіли, і роз’їхалися по домівках у більш чи менш комфортабельних гарбузах, запряжених баскими мишами. Одна з картин героя вечора так і називається — «Гарбузи».

ПІСЛЯ БАЛУ

Не скажу «ми» — але багато хто з нас чекав на це добрих сорок років. Дочекалися. В країні Попелюшок достатньо лише подивитися на принца, аби бути щасливим решту життя. Нехай і немолодий, нехай вже майже сам-один, але з ним ми дійсно були разом, і це був наш, і тільки наш бал.

ДО РЕЧІ

Незважаючи на складні погодні умови в Києві, Independence concert сера Пола МакКартні на майдані Незалежності й пряму трансляцію в семи містах України відвідала рекордна в історії України кількість глядачів. Лише на київський майдан, незважаючи на грозу та зливу, прийшло близько 350 тисяч осіб.

Новий канал, що транслював телемарафон і концерт, отримав увечері 14 червня безпрецедентний рейтинг — 3,5, до того ж рейтинг залишався стабільним протягом трьох із половиною годин. Частка аудиторії глядачів становила 18,7%. Телетрансляцію дивилися близько 13,5 мільйонів глядачів, повідомляє прес-служба Фонду Віктора Пінчука.

Пряму трансляцію на центральних площах великих міст України в загальній складності побачили близько 150 тисяч осіб. На площі Свободи в Харкові зібралося близько 80 тисяч осіб, на Театральній площі в Одесі — близько 20 тисяч, стільки ж — біля пам’ятника Міцкевичу у Львові, в Донецьку в парку відпочинку ім. Щербакова — близько 15 тисяч. На Фестивальному причалі в Дніпропетровську — понад 35 тисяч осіб. У Севастополі, де концерт співпав зі святкуванням Дня міста, близько 50 тисяч приєдналися до трансляції. У Чернівцях концерт зібрав близько 8 тисяч осіб.

Глядачі з інших міст України стали активними учасниками всеукраїнського марафону, присвяченого концерту та акції «Час бути разом». Через складні погодні умови зв’язок зі супутником, що забезпечував зв’язок Києва з іншими містами, був надзвичайно нестійким. Команді марафону довелося вести ефір у режимі «живої верстки», в умовах періодичного відключення аудіо- та відеосигналів.

Незважаючи на такі критичні умови, під час марафону вдалося забезпечити включення всіх міст. Найважчою ситуація була з Харковом, де погода була аналогічною Києву: подвійний грозовий фронт робив включення практично неможливим, проте Харків з’явився в ефірі. Разом із тим, погода, що погіршала, змінила плани під час трансляції концерту — зокрема, не стало можливим включення міст у ході трансляції концерту, як це планувалося раніше. Сер Пол МакКартні в ході концерту привітався з «усіма містами України, які сьогодні з нами».