Янтарну кімнату шукають у Луганську
У Луганську поновилися розмови навколо Янтарної кімнати, прихованої нібито в есесівському складі, розташованому на території Слов’яносербського району. Сплеск підвищеного інтересу до цього факту в луганчан пояснюється недавньою публікацією в газеті «Жизнь Луганска», автор якої, між іншим, стверджує: пошук всесвітньо-історичної цінності в Луганську «благословив» сам Президент Леонід Кучма, про це знають і директор Ермітажу, й спадкоємець хазяіїв Янтарної кімнати барон Фальц Фейн.
Повідомляло про це й російське радіо «Маяк», інформаційне агентство ІТАР—ТАРС, а ось безпосередньо в області, вважає автор замітки В.Плескач-Целуйко, навіть сам факт замовчується. Й лише одна людина, зазнаючи дуже великих витрат, намагається проникнути в цей склад і нарешті розкрити його таємницю. Це колишній співробітник правоохоронних органів Анатолій Григоренко, який до 1975 року жив у Луганську, а сьогодні прописаний у місті Новоуренгойську Тюменської області. Очевидно, він працює на золотих копальнях, оскільки вклав у свою «експедицію» вже декілька тисяч доларів. Нинішнього року, за ствердженням автора замітки, Анатолій Григоренко навіть привіз із Півночі бурову установку. Місцеві правоохоронні органи поки не заважають ентузіасту працювати, хоча попередили про те, що він взявся за вельми ризиковану справу. Григоренко ж домагається, щоб його роботі було надано державного статусу, а також гарантоване збереження передбачуваної знахідки та його життя. В тому, що під бетоном гітлерівського складу знаходяться цінності, Григоренко не сумнівається. Невідомо, з яких архівних джерел він почерпнув цю інформацію, але впевненість його вражаюча, притому, що хронологічно малоймовірно, щоб з-під Ленінграда Янтарну кімнату відправляли не на захід, до Німеччини, а на південний схід, у прифронтову тоді зону.
Як повідомляє газета, Анатолій Григоренко розраховує на підтримку лідерів істинно народних партій, об’єднань, за допомогою яких він доб’ється того, щоб цінності потрапили в державну скарбницю й пішли на виплату зарплати, соціальних допомог та інших потреб регіону.
Кореспонденту «Дня» вдалося знайти людину, яка роки чотири тому сприяла Григоренку в його пошуках. У той час Микола Лаврентійович Лебедь працював начальником управління з питань оборонної та мобілізаційної роботи облвиконкому, до нього Григоренко й звернувся по допомогу. Як повідомив Микола Лаврентійович, якому довелося декілька разів тісно спілкуватися з шукачем, нав’язлива версія про вміст гітлерівських складів з’явилася в Григоренка внаслідок дитячих спогадів. Під час війни він бачив, як гітлерівці ховали під землю якийсь вантаж. Місцеві «партизани» уточнили — це були цінності, награбовані в населення. В середині дев’яностих років, заробивши гроші на золотих копальнях, Григоренко зважився на «експедицію». Пошуки очевидців результату, на жаль, не дали. Виявилося, що всі свідки померли. Але ця обставина ніскільки не стримала запал Анатолія Леонідовича. Він продовжував роботу. Побоюючись, що місце складу може бути заміноване, він попросив Лебедя посприяти в тому, щоб територію обстежили сапери. Мін не знайшли. Пізніше за допомогою того ж Лебедя було запрошено геологів, які на місці передбачуваного складу дійсно виявили пустоти. Це посилило ентузіазм шукача скарбу. Але гроші скінчилися, й він змушений був поїхати назад на Північ.
Микола Лаврентійович допускає, що гітлерівський склад дійсно може існувати, але версію, що в ньому може знаходитися навіть якась частина Янтарної кімнати, заперечує.
