Європейськi риси української архітектури

Шедеври українського бароко повертаються із забуття. Днями у Великій бальній залі готелю InterСontinental відбулася вечірка-концерт, яка мала на меті зібрати кошти для перевидання книжки «Портали в українській архітектурі». Укладачем збірки був архітектор Дмитро Яблонський. Зокрема, потенційні меценати репринтингу мали змогу насолодитися виставкою рідкісних акварелей Яблонського.

За словами організаторів, видання «Портали» має чимале значення для української культури. Найперше слід звернути увагу на автора книжки Дмитра Яблонського. Незважаючи на російське походження (архітектор народився 1921 р. у Смоленьску), приїхавши в Україну, майбутній доктор архітектури та спеціаліст у галузі автоматизованого проектування житлового будівництва розмовляв українською мовою і носив вишиванки. Цікавився Яблонський і українською архітектурою. 1953 р. він захистив кандидатську дисертацію з вивчення порталів українського бароко. У цей же період було створено збірку, яку надрукували накладом у 4,5 тисячі примірників. Проте книжку вилучили з обігу і знищили. Вціліли лише два-три примірники.

У чому ж радянська репресивна система вгледіла загрозу? Для того щоб це пояснити, на думку організаторів, варто звернутися до історії бароко. Офіційна версія виникнення цього стилю неочікувано прагматична. Прихід естетичних сенсів, які запанували не лише в архітектурі, а й культурі загалом, більш ніж на два століття (із ХVI до початку ХІХ ст.), був спровокований певною «оптимізацією» будівничого процесу. Папський престол — відомо, що бароко прийшло саме з Італії — зазнавав браку коштів. Грошей на будівництво величезних споруд не вистачало, і це започаткувало пошук нових можливостей для відображення могутності й значущості. Саме тоді було здійснено перехід від масштабних форм до змістового наповнення. Розпочалася ера «прикрашання».

Барокову архітектурну традицію перехопили й на теренах поділеної в ті часи України. Поєднавшись із українськими уявленнями про мистецтво будівництва, бароко прижилося тут як українське чи козацьке.

Характерною рисою є те, що фактично будь-яка започаткована в Європі культурна традиція поширювалася на весь Західний простір, але не на Сході. Наявність в українській архітектурі рис та ознак, притаманних європейським пам’яткам, свідчить про її культурну єдність зі Старим світом. За словами організаторів, Україна була маргіналізованою, периферійною, але все ж частиною Європи. Усвідомлення цього факту українцями йшло врозріз із агітаційно-пропагандистською роботою комуністичної імперії.

Повернути українцям чергове підтвердження їхньої належності до європейської цивілізаційної парадигми — ключове завдання організаторів. У розмові з «Днем» ініціатор заходу, власниця студії ювелірного дизайну Людмила Гарарук зауважила, що українське бароко — унікальне, і саме його винятковість має вплинути на самоусвідомлення українців. Однак великих надій на вечірку не покладає. «Навряд чи нам вдасться зібрати кошти, щоб покрити витрати на перевидання, але цей захід стане першим кроком на шляху до втілення мети», — каже вона. І додає: «Те, що ми нагадали людям про цю книжку — вже добре. Таким чином ми сподіваємося збурити інтерес суспільства чи, принаймні, якогось його прошарку до українського бароко». Сама ж дизайнерка зізнається, що доволі довго занадто мало знала про цей стиль. Надихнули її на організацію репринтингу знайома Віра Винничук і донька Яблонського Анна.

Зануритися в атмосферу барокового минулого гостям допомагали надбання класичної музики — твори Антоніо Вівальді, Йоганна Себастьяна Баха та Георга Фрідріха Генделя — у виконанні Національного камерного ансамблю «Київські солісти» і квартету саксофоністів Національної філармонії України. Останні, зокрема, представили витвір української барокової музики, ноти якого записав такий собі Ян із Любліна, і вони певний час зберігалися в архівах Парижа. Окрему увагу приділили й релігійному співові епохи бароко у виконанні камерного хору «Київ».

Фото Руслана КАНЮКИ, «День»