«Юний орел-2», або Життя в темпоритмі епатажу
Презентувалися два відеокліпи на пісню «Кропива» (автор В.Струць, режисер В.Панфілов, оператор О.Саган) і ремікс на стару пісню «Юний орел» — «Юний орел-2» (слова Ю.Рибчинського, музика Г. Татарченка, режисер В.Придувалов, оператор Я.Пілунський).
Пісня «Кропива» — варіації на тему кохання. І хоч автори згодом розповідали, що намагалися зробити її в стилі «Старих пісень про головне» (перша частина), тобто щось сентиментально-дачне. Однак проект Поплавського вийшов швидше за все таким собі сільським втіленням «9 1/2 тижнів». Виглядало це приблизно так. Молоді люди (артисти: В.Довженко та М.Гриценко) в білосніжному одязі пристрасно накидалися один на одного, полум'яно обіймаючись і цілуючись, у різний час доби на тлі різних природних ландшафтів. Звісно, ними служили соняшниковi поля й копицi сіна. Було й темпераментне падіння стрімголов у річку. Як і в «9 1/2 тижнів» коханий годував свою подружку місцевими корисними ягодами й поїв колодязною водою, щоб хоч трохи вихолодити її запал. Мабуть, переслідуючи ту ж мету, він подарував їй жабу й посадив на обличчя сонечко. Однак ніщо не могло їй перешкодити віддано усміхатися юному Поплавському (саме цей образ втілював білокепочний хлопчина) й регулярно дориватися до нього.
Після кліпу було показано робочі моменти зйомки, які в аудиторії викликали приступи щирого реготу. Особливо порадував голос режисера за кадром, який давав рекомендації «Ромео», який лежав у квітковому полі зі своєю «Джульєтою», як правильно залицятися: «Усміхайся! Та ширше! Однією рукою порпайся в неї в букеті на голові (йдеться про вінок. — К.Р. ), а іншою візьми її за що-небудь».
Як повідомив режисер на прес-конференції, в його завдання входило, щоб: «Два тіла зливалися в темпоритмі ласки». В кліпі регулярно з'являвся, практично не порушуючи темпоритму, то на галявинах, то розсовуючи зелену, звисаючу зверху тканину, що уособлює кропиву — Поплавський. Також у білому вбранні. Як добре вгодований янгол.
На конференції, крім авторів і артистів, був присутній і народний артист України Кость Петрович Степанков. Коли його попросили висловитися про «Кропиву», він зазначив: «Та я тут взагалі генералом на весіллі...» А потім довго розповідав про занепад українського мистецтва, але загалом похвалив активну діяльність Поплавського. Михайло Михайлович був, як завжди, надто собою задоволений. І декілька разів повторив, що особисто йому кліп дуже подобається. Надто тим, що його зроблено БЕЗКОШТОВНО.
Преса Михайла Михайловича особливо не смикала, крім нашої газети й «Комсомолки». Обізвавши наші два видання зубатими, ректор сказав, що й не сумнівався в тому, що викличе вогонь «цієї мас-медіа». А потім дуже суперечливо додав: «Легко критикувати».
Операторська робота в першому кліпі, як на мене, була вельми середнього рівня. Чого не скажеш про ремікс «Юний орел-2». Орлина сутність Михайла Михайловича втілюється там у інший літаючий образ — Бетмена. Відлітавши своє, він, задумливо похитуючи палицею, курив сигару в шикарному особняку. Треба віддати належне Поплавському, сигару посмоктував він талановито, зі смаком. Після зйомок, за його зізнанням, плювався дві години.
Кліп знято дуже професійно із застосуванням сучасних технологій. Але й він, за заявою ректора, робився БЕЗКОШТОВНО. Ймовірно, мається на увазі, що оплата може бути не завжди в грошах, оскільки його творці — студенти інституту. Щодо змісту — сказати нічого. Мабуть, наступний, в кого втілиться Михайло Михайлович, буде Дункан Маклауд. Щоб стати безсмертним. Як безсмертна вульгарність (утім, як і реклама).
«Особисто мені кліп подобається, — знову повторив Поплавський, — а комусь може не подобатися. Ми живемо в демократичній державі. Деяким особливо тупим журналістам, — грізно заявив Михайло Михайлович, — ми можемо пояснити, що ми спеціально прагнемо викликати шок, стрес, нерозуміння».
Взагалі-то дивно, кому може сподобатися в кліпі немолодий огрядний чоловік, без голосу, який дивовижно невміло скаче й бундючиться, й який, зазвичай, у фіналі любить по-гітлерівськи підкинути вгору руку. А щодо нерозуміння й шоку — скільки завгодно. Це завдання Поплавському вдається вже третій рік поспіль.
Але так само йому вдається своїми акціями викликати інтерес до свого навчального закладу й особисто до своєї персони. З енергією блоку атомної електростанції він гне, нехай епатажну, але свою лінію. На тлі загальної організаційної немочі в Україні це ледве чи не єдиний приклад того, ЯК ТРЕБА працювати на публіку. До того ж він збирає навколо себе КРАЩИХ В УКРАЇНІ ФАХІВЦІВ. І, судячи з усього, не морить їх голодом, як у багатьох інших вузах країни.
Безсоромно відібравши в Рікі Мартіна його дітище — хіт «Livin la vi da loka», Михайло Михайлович виконав під завісу його український варіант «Синьоока». Й пообіцяв наплодити в майбутньому масу українських рікімартінів. Нічого проти цього не маємо. Поки, однак, розмножуються тільки образи ректора.
