Юрій ЄЛІСТРАТОВ: «Я азартний на рингу, як картяр»

Сьогодні з цим уже все гаразд, і кожна нова перемога в професійному спорті вітається в Україні особливо. Кореспондент «Дня» зустрівся з дніпропетровцем Юрієм Єлістратовим, котрий щойно став чемпіоном Балканських країн в абсолютній категорії серед професіоналів, і попросив відповісти його на декілька запитань.

— Юрію, ну чому в Дніпродзержинську розігрувався титул Балканських країн? Адже Україна до них не належить, і з таким самим успіхом ви могли б стати чемпіоном острова Пасхи чи Антарктиди.

— У нас усе не так, як в аматорів. Головне перемагати, а за якою версією чи на якому континенті (усе залежить від розторопності вашого промоутера) байдуже. Отак і вийшло, що чемпіону Балканських країн Спассу Спассову потрібно було захистити своє звання, а за рейтингом я йому підходив.

— А могли б організатори цього матчу, хоча б задля пристойності, провести його в Болгарії, Греції, Румунії, тобто ближче до Балкан. І раптом, на тобі — далеко не курортний Дніпродзержинськ.

— А чим він поганий, любителів боксу в ньому предосить (Палац спорту не вмістив усіх охочих!), до того ж пішов назустріч мер міста Олександр Швець і депутат Верховної Ради, майстер спорту з боксу Віталій Сафронов. Тож свято вдалося на славу.

— От ви сказали — у нас це так, а в аматорів усе інакше, тобто відразу начебто відмежувалися від них. Ви що, народилися професіоналом?

— Авжеж ні, адже в Країні Рад на це слово було накладено табу. Як і всі, я починав у дитячій секції у Дніпропетровську. Єдине, в чому поталанило: у дуже хорошого тренера — наставника мого земляка, чемпіона світу й Олімпійських ігор Віктора Савченка — Сергія Родзієвського. Саме завдяки йому я став чемпіоном України, призером Союзу. Та й загалом, наш cпортклуб «Авангард» був у 80—90-х роках унікальним, у ньому водночас займалося 6 чемпіонів України, три з котрих входили до збірної СРСР.

— Що вам найбільше запам’яталося з тодішніх виступів на рингу?

— 1990 року у складі збірної СРСР потрапив за океан на традиційний матч зі спортсменами США.

— І що?

— Мало не став професіоналом. Дуже сподобався американській публіці та фахівцям у боях проти їхніх співвітчизників у Лос-Анджелесі. Зал ревів від захоплення, коли ми гамселили один одного. Ви знаєте, був дуже щільний відкритий бій. Відразу після нього до мене підійшов хтось із місцевих фахівців і запропонував: «Ну що, переможцю, підеш до нас у професіонали?»

— А ви?

— Дуже злякався. І поспішив до своїх хлопців.

— Зрозуміло: ви ніколи й не думали, що зароблятимете боксом на хліб. А що привело вас у секцію — бажання стати дужим, подобатися дівчаткам у класі?

— Ще прозаїчніше — хотів просто побити свого старшого на вісім років рідного брата, з котрим у дитинстві ми дуже билися. Результат цих домашніх боїв вам ясний, а хотілося, щоб навпаки.

— І ви цього домоглися?

— Ні, «мрія ідіота» не справдилася. Я став дужчим, мудрішим, і бажання помститися здавалося таким дріб’язковим.

— Відомо, що ви свого часу перемогли нашого відомого боксера-професіонала Віталія Кличка. Це сталося, коли ви були ще аматором?

— Так, адже на професіональний ринг я прийшов лише п’ять років тому після чотирирічної перерви. Раніше я виступав за польський любительський клуб — перелупцював усіх супервеликоваговиків цієї країни, а згодом, як то кажуть, опинився не при дiлі. Отоді мені й запропонував президент професіонального боксу України Михайло Зав’ялов, знову вдягнути рукавички. І вже через два тижні я стояв на рингу.

— Важко було? Адже чотири роки без тренувань — це не жарт.

— Просто дуже хотілося зняти піджак і почути знайомий гонг. Адже я людина азартна, як картяр, не можу зупинитися. Та й родину слід було годувати, усе-таки двоє дітей. Отак і втягнувся. Прийшли перемоги у Франції, Німеччині, Англії, навіть в Африці побував. Загалом я провів близько 25 боїв, більшість із яких закінчив достроково.

— Як ви почувалися перед поєдинком зі Спассовим?

— Не хвилювався, просто хотів якнайшвидше вийти на ринг і перемогти.

— Як на мене, вам це цілком удалося. Після потужних ударів правою болгарин сім разів побував у нокдауні.

— Він також якнайшвидше хотів завершити справу. А досяг успіху я.

— Перемоги перемогами, а що робитимете завтра?

— Я закінчив Дніпропетровський інститут фізкультури, і, гадаю, з мене вийде хороший дитячий тренер. З хлопцями мені робота подобається.

— Виховуватимете нових чемпіонів Балканських країн?

— Є ще континенти, материки...