Забутий смак фіналу
Кілька поколінь вітчизняних уболівальників так і не дочекались великих перемог від союзної збірної. За роки свого існування СРСР виграв лише перший експериментальний Кубок Європи у 1960 та два олімпійських турніри у 1956 та 1988-му. Невмируща надія перейшла у спадок прихильникам національної команди незалежної України, яка теж поки нічим серйозним не втішила. Зате наші юнаки, юніори, молодіжники, коротше — команди із обмеженим віком учасників здобули у союзні часи чимало гучних перемог. Радянські футболісти були свого часу чемпіонами світу і Європи серед гравців до 19 років, чемпіонами Європи для тих, кому до 23, список перемог і призових місць у подібних номінаціях можна було б продовжувати досить довго. Зупинимося, зазначивши, що радість від того, що підростає покоління футбольних чемпіонів, щораз змінювалася розчаруванням.
Незалежний український футбол почав відлік міжнародних успіхів також із юнаків — тих, кому до 18. Цьогорічний успіх на європейській першості в Німеччині окрім своєї приголомшуючої несподіваності, став вдвічі приємнішим через те, що саме останнім часом ми в один голос бідкалися відсутністю гідної молодої зміни провідним футболістам країни. Безперечно, серед наших переможців не видно поки нового Шевченка, однак це не применшує радості від першого по- справжньому великого успіху українських футболістів. Нехай і серед юніорів. Не зловживатимемо характерними свого часу пропагандистськими кліше про те, що світ ще раз взнав завдяки цьому про Україну. Також не зупинятимемось, як робилося це колись, на перевагах українського суспільного ладу над німецьким, в результаті чого наші юнаки стали другими, а німецькі — третіми. Просто віддамо належне нашим футболістам і тренерам, які досягли майже максимального результату за мінімальних для цього підстав.
На відміну від юнацьких звитяг поколінь Безсонова-Баля та Заварова-Думанського, яких ми ніколи на власні очі не бачили, останню першість Європи для 18-річних транслював Євроспорт. Транслював специфічно, показуючи в нашій групі тільки ігри за участю німців. Щоб їх побачили в Європі вдруге після гри з Німеччиною, українські юнаки мали лише одну нагоду — вийти до фіналу. І вони це зробили. Повертаючись до турнірного шляху молодих українців, зазначимо, що на нашу користь у перших трьох іграх був лише результат. Показана по ТБ гра з Німеччиною пройшла за повної переваги господарів турніру, які, здається, не сумнівалися, що рано чи пізно заб’ють. Одна із двох наших контратак застукала німців зненацька, а далі з боку команди України був майже суцільний відбій, якого ми надивилися у внутрішніх змаганнях на сто років вперед. Німці, особливо молоді, такого майже не бачили, тому так і не змогли затовкти м’яча у наші ворота із меж штрафного майданчика, де той м’яч перебував майже постійно.
Судячи із звітів кореспондента газети, зовсім не схильної до критики наших футболістів, а швидше навпаки, дві наступні гри з хорватами та голландцями українці провели приблизно у такому ж стилі: насичена оборона плюс гострі контратаки. Якщо у ворота розгромлених перед тим голландцями хорватських юнаків наші влучили двічі і обидва рази точно, то у грі із земляками Клюйверта, до ударів у отвір голландських воріт з нашого боку справа, здається, не дійшла. Нам це було, власне, і непотрібно — влаштовувала нульова нічия. Не вдалося нашим хлопцям як слід вдарити й у ворота французів у фіналі. І якби українській команді вдалося дотягнути до пенальті, хто б дорікнув тоді тренерам за вибрану тактику?
Попри відсутність яскравої гри, наші все ж таки вийшли до фіналу, що є суперуспіхом, зважаючи на умови, в яких підростають молоді футболісти «у них» і у нас. Кожен, хто бачив нескінченний зелений килим футбольних полів уздовж вулиць німецьких і голландських передмість, починає відчувати, що в дитинстві у нього забрали не тільки можливість їздити на канікули до Африки. Зобов’язаний знайти-таки передумови перемог наших юнаків, висловлю припущення, що успіху молодих українців сприяло їхнє більш раннє за західноєвропейських однолітків подорослішання: як футбольне, так і життєве. З дитинства навчені все здобувати в боротьбі наші хлопці виглядали на полі досвідченішими за своїх, можливо, більш технічно розвинених, але зовсім по-дитячому безпорадних суперників. Якби на стадіонах, де гралися матчі групових турнірів юніорської першості Європи, був другий ярус, то з його висоти наші хлопці виглядали б як дорослі, що грають з юнаками. Тут слід віддати належне тренеру Анатолію Крощенку, який зумів знайти кожному гравцю його місце. Наших дитячих та юнацьких тренерів весь час звинувачують, що вони не дають хлопцям імпровізувати, затискають їхню індивідуальність. І де, запитаємо, були б наші юнаки на першості Європи із своєю індивідуальністю? Тому не звинувачувати, а нагороджувати слід наших тренерів, які із не дуже багатого матеріалу вміють ліпити цілком боєздатні команди.
Вже було сказано про те, що нічим особливим ніхто з наших хлопців не відзначився. Можна, ясна річ, відзначити надійність воротаря Руденка і мобільність нападаючого Бєліка. Без вдалої гри першого і голу німцям другого нічого б наші на тій Європі не виграли. Однак, хоч як це трафаретно звучить, у команди України на полі був насамперед колектив, де не було зірок-солістів, де кожен віддавав всі сили грі. Також зовсім не факт, що після європейського успіху наші юніори вийдуть на перші ролі у своїх клубах на батьківщині і за кордоном. Зате досвід міжнародних перемог вони привезуть додому точно.
Якщо навіть на світовій першості, путівку куди наші юні футболісти забронювали собі в Німеччині, нашим юнакам не поталанить так, як зараз, величезний позитивний результат вже є. І не тільки для іміджу держави, а й для добробуту самих футболістів. Добре відомо, що на подібних турнірах не буває порожніх трибун. Навіть якщо жоден глядач не піде на стадіон, там сидітимуть кількасот уважних чоловіків із електронними записниками, в яких тепер є з добрий десяток українських прізвищ. Наших хлопців, якщо вони того варті, тепер не куплять за безцінь, тепер на них вже складено достить хорошу ціну. Не виключено, що серйозні суми вже незабаром підуть на рахунки українських клубів, які виховали фіналістів юніорської першості Європи. А що говорити про приклад, який вже подали всім юним українським футболістам підопічні Анатолія Крощенка! Та що там юним — перша команда України тепер точно знає, що вихід у відбірковий плей-офф — далеко не межа для українських футболістів! Ми так довго чекали від України хоч яких медалей! І дочекались! Велика подяка вам за це, хлопці!
