Зав’язали?

Усе. Перемогла дружба. Два з половиною фільми билися, стріляли, перевертались у повітрі, гасали на різному транспорті, філософствували ніби школярі, які десь в Інтернеті прочитали кілька абзаців про дзен-буддизм. Битва теплокровних з електронними все наростала та наростала, і у «Матриці 3» потрібно було чекати, звичайно, справжнього Бородіна.

Але, певна річ, об’єктивна реальність — ілюзія, і всі її продукти — обман, а кіно — зовсім — «фуфло» у споконвічному значенні слова. Замість того, щоб битися до переможного кінця, всі помирилися. А помирив усіх — звичайно ж, агент Сміт, точніше, просто Сміт, що розперезався настільки, що почав, як і Нео, літати у повітрі і завдавати ударів ракетної-ядерної сили. Відчувши такі можливості, Сміт вирішив — «хочу бути володаркою морською» — і завоював Матрицю, вже подумував замахнутися на її Сервер, тобто Джерело. Тут-то і підвернувся обраний Нео, який пробився крізь усі захисти і запропонував свої послуги машинам. Підключили вони його до Матриці, політав він там зі Смітом, помокнув під дощем, а потім взяв та і злився з цим джентльменом у костюмі в одне ціле. Зняв, коротше кажучи, протилежності. І переміг зло, урівноваживши добром, урятував Матриці життя, а Матриця у вдячність за це перестала гробити людей і навіть обіцяла всіх, хто хоче, відпустити на волю (незрозуміло, правда, чим вона у такому випадку харчуватиметься). Нео везуть як героя Другої світової, на лафеті якоїсь супермашини. Сонце встає над віртуальним Нью-Йорком. Займайтеся коханням, а не війною, люди і роботи.

Ні, звичайно, це не комедія. Це — «Революція». Революція, що закінчилася нічим. Проте інакше не могло і бути, адже революція може бути будь-яка — але ніколи передбачувана, нудна та прямолінійна, як посібник зі спецефектів для початківців кінематографістів. Спецефекти, нічого, крім спецефектів, — але навіть це, на жаль, не так, добре аби тільки билися, але ж вони ще і розмовляти намагаються. У тому, що стосується діалогів, взагалі торжествує суцільна віртуальність. У такому суконному, нудотно пафосному стилі, здобреному такою кількістю неймовірних банальностей, не розмовляють ані люди, ані машини, ані у цьому світі, ні у будь-якому іншому. В результаті весь моралізм, усі філософські потуги зіщулюються як нікчемний додаток до широких мальованих баталій. Котрі у такій кількості та якості здатні зацікавити ну вельми молодих людей, які ще не знають, що таке гострий головний біль.

А загалом, все дійсно вирішилось на краще. Примирення таки відбулося, брати Вачовські остаточно забронзовіли у Голлівуді — справжній Матриці наших днів, так і фінал у історії відкритий: невже Трініті і справді загинула, та й де ж Нео, куди його відвезла справедлива машина?

Схоже — бути продовженню.

А може, не потрібно?