«Жорна» венеціанської бієнале
На Венеціанську бієнале, яка існує вже понад сто років, прагнуть потрапити всі, хто причетний до мистецького світу. Хтось заради того, щоб дістати лаври міжнародного успіху, а хтось — щоб не пропустити моменту появи нових зірок на арені престижного європейського арт-форуму. За словами заступника держсекретаря Міністерства культури і мистецтв Василя Романчишина, український проект для 50-ї Венеціанської бієнале, в якому наша країна бере участь уже вдруге, було відібрано з понад десяти проектів неупереджено і обрано саме той, який вдало репрезентує творчі процеси, які нині відбуваються в Україні. Одним з організаторів також виступила Національна Спілка художників України. Тож з 13 червня по 2 листопада цього року Венеція має змогу насолоджуватися проектом відомого українського художника Віктора Сидоренка з філософською назвою «Жорна часу». Однак, незважаючи на те, що Кабінет Міністрів України видав спеціальне розпорядження «Про участь у заходах 50-го Венеціанської бієнале», поїздка ледь не зірвалася, бо коштів, що були виділені з бюджету, не вистачало, а спонсорів, охочих пожертвувати на розвиток мистецтва в Україні, не так вже й багато.
«Жорна часу» витримані в руслі неокласики: проект репрезентує багатопланову мультимедійну візуальну систему. Як зазначив куратор проекту Володимир Соловйов, ця система поєднує в собі, з одного боку, живопис, де час ущільнений, сконцентрований, домислений, з іншого — кіно, де час розгорнутий. А також — документальну анонімну фотографію, відображальну дзеркальну поверхню і кристалічний об’єкт — люмінофор. Головною ж темою проекту є час, який перемелює, перетирає людей, втягує їх у виснажливий рух колом, йде і знову повертається. Автор прагне показати швидкоплинність і руйнівну дію часу. Крім того, у проекті чимало ідеологічних нашарувань — це й елементи старіння фрески як символу національної традиції, і роздуми про двадцяте століття як епоху насильства і конфліктів.
Проект, якому чи не найважче було пробитися до фестивалю, уже отримує позитивні відгуки поважних критиків та кураторів. Адже, як розповів на першій після початку фестивалю прес-конференції Віктор Сидоренко, через те, що Україна не має свого павільйону, деякі частини проекту автор та куратори вперше побачили саме у Венеції, а остання версія фільму для проекту була готова тільки вночі перед вильотом до Італії. Все ж автор проекту має надію, що після закінчення фестивалю його творіння зможуть оцінити і в Києві. За словами Сидоренка, це може статися вже в грудні цього року.
