«Зірки — це не завжди найкращі музиканти»

У Дніпропетровську пройшов XIII фестиваль «Джаз на Дніпрі». Цього року йому виповнилося 43 роки. Традиційно ведучим дніпропетровських фестів виступав пітерський музикознавець Володимир Фейертаг, безумовний майстер своєї справи. Нині в цьому амплуа на концертну естраду «Джазу на Дніпрі» піднявся не менш відомий москвич Михайло Митропольський. Досвідчений, популярний і дуже ерудований джазовий оглядач, промоутер, радіокоментатор і ведучий концертів, Михайло Михайлович люб’язно відповів на запитання газети «День» у перервах між сетами другого дня фестивалю.

— Скільки років ви в джазі та чи давно «фестивалите»?

— З 1968 року, а фестивалі веду, починаючи приблизно з 80- го. Починав насамперед, звісно, в Москві, в Москворіччі, там, де в ті роки був джазовий центр усієї країни.

— Які з них були найяскравішими?

— Усі вони мені дорогі, всі надзвичайно різні, й останні завжди бувають найбільш цікавими. Останнім часом головна справа, якою я займався в Москві, — це фестивального типу цикл регулярних концертів під назвою «Європейський джаз ХХI століття». Для мене нині це найважливіша й наймогутніша музика.

— Сьогодні в Європі та США відбувається об’єднання частини джазу з «філармонійним» авангардом. У нас, тоді ще в Союзі, цей процес розпочав В’ячеслав Ганелін. Хто нині в Росії рухається в цьому напрямі? Як відбувається процес?

— Термін «філармонійний авангард» я, скоріше, вимовив би як «академічний». Я висловлю дещо різку думку: ні, не відбувається. Існує принципова різниця між академічним і джазовим авангардом. Джазовий авангард грунтується насамперед на імпровізаційному почутті, на моменті народження музики, й це позначається на тих виразних засобах, які використовують музиканти. Ці засоби трошки різні. Але в усьому, що стосується стилістики, мови, можна говорити про те, що обидва напрями переймають один у одного ці елементи. Яскравими представниками є В’ячеслав Гайворонський, Володимир Волков — це пітерські музиканти. Сюди ж я зарахував би виступаючих сьогодні учасників групи «Друге наближення» з Москви, Мішу Альперіна, який емігрував і якого тепер важко зараховувати до наших музикантів, але ми продовжуємо вважати його своїм. Це відбувається в різних містах. У Новосибірську є чудовий музикант Роман Столяр.

— Існує поняття «національна школа». Воно включає дві складові: виконавську школу та інтонаційно-стилістичну. Що відбувається в російському джазі в цих двох сферах?

— Я не бачу яскраво вираженої російської, української або взагалі пострадянської школи. Дуже велика різноманітність стилів, і орієнтація йде на європейських, американських музикантів. Є й індивідуальна стилістика, але такого національного концепту, який існує, скажімо, в Польщі, немає ні у виконавстві, ні в музичній мові. Гадаю, це пояснюється величиною просторів і великою кількістю різних культурних впливів усередині величезної країни. У маленькій компактній країні таке явище більш типове.

— Джаз став часто звучати в стінах академічних залів, наприклад, Великому залі Московської консерваторії. Чим це пояснюється: економічними причинами, модою, природними процесами?

— У США джаз з’явився у філармоніях ще в 30-ті роки. Причин декілька: розрахунок впливу на публіку, підготовлену академічною музикою. Друге: філармонійний зал — це престижний майданчик. І для музикантів, які грають у ресторанах, дуже почесно виступити в такому залі. Це підвищує авторитет джазу загалом.

— А яка зацікавленість у цьому академічної музики?

— У неї немає ніякого очевидного інтересу. Майданчик, умовно кажучи, здають в оренду. Хоча, якщо не брати до уваги думку академічних музикантів або керівників цих майданчиків, то користь є. «Класики» прислухаються до того, що відбувається в джазі, й, можливо, щось у їхніх мізках відбувається.

— Якою є відмінність у фестивальному русі великих міст і провінції?

— Вона у фінансових можливостях організаторів. Великі міста частіше мають можливість запросити зірок. Менші міста орієнтуються на свої скромніші бюджети. Але це не означає, що на провінційні фестивалі приїжджають музиканти слабкіші. Зірки — це не завжди найкращі музиканти, іноді й у джазі.

— Як ви вважаєте, чи не виникає сьогодні потреба появи нового фаху — «джазового теоретика»?

— Я не дуже пов’язаний з державною освітою, хоча 23 роки викладаю в недержавній системі музичної освіти історію та стилістику джазу. Але таке питання не ставиться. Як відомо, серед граючих музикантів існує, на мій погляд, найглибша помилка щодо музикознавців. Вона полягає в тому, що музичними теоретиками стають невдалі музиканти. Насправді це дві абсолютно різні професії.

— Мені здається, що цей погляд уже неактуальний. Повернімося до освіти. Скажіть, Михайло Михайловичу, наскільки в джазовому виконавстві важлива академічна підготовка чи інтуїтивний метод гри теж можливий?

— Він можливий, але тільки як виняток, яких в історії джазу було немало: Орнетт Колман, Ерл Гарнер. Але це винятки, які підтверджують правила. Ремесло треба знати. Щоб висловлюватися, треба мати словниковий запас і вміти оперувати цим словниковим запасом.

— Що в джазі важливіше — бути хорошим виконавцем чи творцем?

— У академічному музичному виконавстві творчість, безумовно, присутня, але не як домінантна частина, а рецесивна (другорядна. — О.К. ). А в джазі існує початкова установка на творчість, тому в ньому бажано бути творцем, але, як правило, цього не відбувається. Творців взагалі на світі мало, й композитори, які закінчують у великій кількості різні навчальні заклади, також не обов’язково є творцями. Багато хто з них просто хороші компілятори. Це ж питання таланту, а не приналежності до того чи іншого виду музики. Творцем треба бути скрізь, але джаз цього вимагає більшою мірою.